За вісім років, що ми прожили на одному поверсі, Степан Харитонович сказав мені слів двадцять, не більше
Чекав
Памʼять
Сама
Знахідка
Я в тебе вірю
І все
Обов’язково
До сліз
Кіт Степан зайняв батьківське крісло шістнадцять років тому…