8 собак із незвичайною зовнішністю, які одразу привертають увагу

Чи бувало з вами таке: бачите собаку — і перші три секунди просто стоїте, намагаючись зрозуміти, що це взагалі. Тварина? Килимок? Гість з іншої планети?

Зі мною таке траплялося не раз. І щоразу це був один із тих моментів, коли розумієш: природа — найкращий художник на світі. А іноді ще й жартівник із чудовим відчуттям стилю.

Сьогодні хочу розповісти вам про вісім порід, які з першого погляду ламають усі уявлення про те, як має виглядати собака. Не просто «незвичні» — а такі, що змушують людей на вулиці зупинятися, діставати телефон і гуглити: «що це було».

До речі, якщо ви колись задумувалися завести собаку рідкісної породи, майте на увазі: утримання таких тварин — справа недешева. Хороший корм для собак преміум класу, регулярне ветеринарне страхування та грумінг можуть коштувати чимало. Тож перш ніж закохуватися у зовнішність, варто чесно порахувати свої можливості.

Пулі — жива швабра, яка розумніша за вас

Коли я вперше побачила пулі на вулиці, чесно зізнаюся — не одразу зрозуміла, де в цього створіння голова, а де хвіст.

Це угорська вівчарська собака, повністю вкрита щільними шнурами-дредами. Не злегка кучерява — а саме із дредами. Як у Боба Марлі, тільки по всьому тілу й аж до землі.

Через таку зовнішність багато хто думає, що перед ними якась декоративна іграшка. І це велика помилка.

Пастухи колись називали їх «собаками-стрибунами» — бо ті буквально застрибували на спини овець, щоб керувати отарою зсередини. Уявіть собі цю картину: живий килимок на спині в вівці, який ще й командує.

А шерсть — це не просто ефектно. Ці шнури служили справжньою бронею: дістатися крізь щільні дреди до тіла собаки вовку було майже неможливо. Природний обладунок. Краса й користь в одному.

Пулі — собаки з характером. Живі, енергійні, обожнюють працювати. Але яким виросте конкретний пес — залежить насамперед від виховання й від того, скільки енергії йому дають виплеснути. Знуджений пулі в маленькій квартирі та щасливий пулі з активним господарем — це два зовсім різні створіння.

Бергамаско — гірський вартовий у пальті з матів

Якщо пулі носить дреди, то бергамаско носить… мати. Пласкі, широкі, повстяні пласти шерсті, наче хтось навмисно їх заплутав і зліпив докупи.

Це італійська вівчарська порода, і її шерсть — не наслідок поганого догляду, а природний захист від холоду в Альпах.

Дивишся на бергамаско й думаєш: цьому собаці точно не страшні жодні гірські вітри.

Пастухи довіряли їм отари в горах без нагляду — собаки самі вирішували, як керувати вівцями та відганяти хижаків. Така самостійність — мабуть, головна риса породи. Хоча кожен пес, звісно, свій.

Зовні — наче хтось одягнув на собаку старий пуховик, що побував у пральній машині без віджиму. Але всередині цього «пуховика» — розумна, впевнена тварина з власною думкою про те, як треба робити справи.

Ксолоїтцкуїнтлі — три тисячі років історії на гoлій шкірі

Вимовити назву цієї собаки — уже маленький подвиг. Ксолоїтцкуїнтлі (можна просто «шоло») — мексиканський гoлий собака, який виглядає так, наче хтось узяв звичайного пса й акуратно прибрав усю шерсть.

Шкіра тепла, гладенька, іноді темна або мармурова. Величезні вуха. Пронизливий погляд.

Три тисячі років — і порода майже не змінилася. Коли дивишся на шоло, мимоволі думаєш: ось створіння, яке пережило цілі імперії.

Цікавий факт, що мене щиро здивував: в одному виплоді можуть народитися й гoлі цуценята, і цуценята з короткою жорсткою шерстю. Це норма для породи, а не випадковість.

А зуби в дорослих шоло часто неповні — теж генетична особливість, жодної патології.

Гола шкіра вимагає догляду: сонцезахисний крем улітку, теплий одяг узимку. Зате майже немає линяння і значно менше алергенів. Багато людей, яким протипоказані звичайні собаки, знаходять у шоло ідеального компаньйона.

Перуанськa гoла собака — звучить як поезія, виглядає як прибулець

Ще одна гoла порода — і знову давня, як сама історія Південної Америки. Перуанська гoлa собака виглядає екзотично: темна або мармурова шкіра, витончена статура, вуха як у кажана.

Він майже не линяє, але дуже боїться холоду — тож у нашому кліматі без светрика на прогулянку краще не виходити.

Колись цих собак використовували для полювання й… як живі грілки. Вони спали поряд із людьми холодними ночами. Тепла шкіра без шерсті — на диво приємне відчуття, кажуть власники. Щось середнє між котом і грілкою.

Зовнішність у них така, що перехожі часто підходять із запитанням: «Ой, а їй не холодно? А вона не хвора часом?» Здорова, просто особлива.

Каталбурун — собака з роздвоєним носом

А ось це, мабуть, найнесподіваніший сюрприз у нашому списку. Каталбурун — турецька мисливська порода з роздвоєним носом. Не зламаним, не деформованим — саме роздвоєним, наче ніс поділено на дві симетричні половинки.

Перша реакція більшості людей — «бідолашна, що з нею сталося». Але це не травма. Це еволюційна перевага.

Роздвоєний ніс, схоже, дозволяє вловлювати запахи одночасно з повітря й із землі — наче два нюхові сенсори в одному. У Туреччині цю породу століттями використовували для полювання в горах, а сьогодні каталбуруни допомагають у пошуково-рятувальних операціях.

Порода рідкісна — знайти її за межами Туреччини дуже складно. Але якщо ви побачите каталбуруна наживо, точно запам’ятаєте цю мить.

Норвезький лундехунд — собака з шістьма пальцями

«Лунде» норвезькою — тупик. Та сама пташка зі смугастим дзьобом. Виходить, лундехунд буквально «собака-тупик» — бо цю породу виводили спеціально для полювання на тупиків у скелястих розщелинах норвезького узбережжя.

Щоб лазити по слизьких скелях і протискатися у вузькі нори, природа наділила лундехунда цілим набором суперздібностей.

По-перше, шість пальців на кожній лапі замість звичних чотирьох-п’яти. По-друге, така гнучкість шиї та суглобів, що собака може скластися майже навпіл. Уявіть: голова закидається на спину, лапи розкладаються вбік під прямим кутом.

Мені здається, лундехунда природа збирала за принципом «а раптом знадобиться». Шість пальців? Хай будуть. Гнучка шия? Додамо. Жива ілюстрація того, наскільки дивовижно тварини пристосовуються до свого середовища.

Зовні лундехунди схожі на невеликих лайкоподібних собак — милі, пухнасті, з пустотливим поглядом. Нічого надприродного, доки не почнете рахувати пальці.

Китайська чубата — і гoла, і в шубці водночас

Китайська чубата — це порода, яка існує у двох варіантах. Причому в одному виплоді.

«Гoла» чубата має шовкову шерсть лише на голові (той самий чубчик), лапах і хвості — усе інше гладенька шкіра. А «пуховка» вкрита м’якою довгою шерстю повністю. І обидва варіанти можуть народитися в одних батьків.

Якщо гoлий варіант нагадує маленького елегантного прибульця, то пуховка — пухнаста хмаринка з очима-ґудзиками.

Є ще одна деталь, яка завжди вражає: у китайських чубатих дуже мало зубів. Замість звичних сорока двох — часом близько дев’ятнадцяти. А язик такий довгий, що собака згортає його в трубочку, щоб той узагалі вмістився в роті.

Це не хвороба, а особливість породи, яку треба враховувати в догляді за зубами.

Цих собак ще з ХІХ століття вважали модними й декоративними — їх возили кораблями торговими шляхами, вони з’являлися в Європі як екзотичні улюбленці.

Фараонова собака — жива історія

Завершує наш список порода, яка виглядає так, наче щойно зійшла з єгипетського барельєфа. І в цьому є частка правди — зображення, майже ідентичні сучасним фараоновим собакам, знаходять у гробницях і на рельєфах Стародавнього Єгипту.

Тонкий силует, великі стоячі вуха, бурштинові очі, коротка гладенька шерсть рудувато-каштанового відтінку. Виглядають аристократично й трохи потойбічно — наче знають щось, чого не знаєте ви.

За однією з легенд, фараонову собаку пов’язували із зіркою Сіріус. Правда це чи красива вигадка — перевірити складно, але образ дуже пасує.

Сьогодні це одна з найрідкісніших порід у світі — усього кілька тисяч особин. Зустріти фараонову собаку на вулиці — щось на кшталт маленького дива.

Зовнішність — це лише перше враження

Усі ці собаки — живий доказ того, наскільки різноманітною буває природа. І щоразу, коли я бачу когось із цього списку на вулиці, мені хочеться зупинитися й просто дивитися.

Але є важлива річ, про яку легко забути серед захоплення. Характер кожного конкретного пса залежить не від породи, а від виховання, умов, темпераменту й того, скільки любові та уваги вклав господар. Навіть усередині однієї породи собаки бувають абсолютно різними — так само, як люди.

І якщо ви все ж мрієте про незвичайного улюбленця, пам’ятайте про практичний бік: рідкісні породи нерідко мають свої тонкощі здоров’я, тож хороша ветеринарна клініка поряд і продуманий бюджет на догляд значать іноді більше, ніж сама зовнішність.

А тепер моє запитання до вас: чи доводилося вам зустрічати когось із цих порід наживо? Чи, може, у вас є собака з такою незвичайною зовнішністю, що перехожі постійно зупиняються? Розкажіть — дуже цікаво почути ваші історії.