Вареник Перший і Вареник Другий

Кіт зайшов у чужий дім ходою господаря.

Обійшов усі кімнати, обнюхав кути, застрибнув на диван — і дав таксі зрозуміти, хто тут тепер хто.

Такса обурено злізла на підлогу.

А Мирон, який котів не любив ніколи в житті, уже потягнувся по тапок.

* * *

Кота принесли друзі — знайоме подружжя, яке жило в тому самому селищі, через дві вулиці.

Вони на місяць їхали в Угорщину — там у них була квартира й невеликий бізнес, і так вони й жили на дві країни. Проблема була одна: кіт, якого вони колись узяли з вулиці молодим котиком, а тепер він важив стільки, що в лаз під хвірткою пролазив уже з великим трудом.

Раїса зраділа страшенно.

Вона тоді саме сиділа на дієті. Дієта трималася на останньому подиху, і чому Раїса вирішила, що кіт піде їй на користь, не могла пояснити й сама.

А от Мирон був категорично проти. Він любив собак. Точніше, одну конкретну собаку — свою таксу Ковбаску, добродушну до повної безхарактерності.

Мирона вмовили обіцянкою: цілий місяць його відпускають на рибалку щовихідних, без жодних заперечень.

Він зітхнув і погодився.

* * *

Кота звали Вареник.

Чорний, із білими плямами, лискучий і нахабний — ім’я йому дали за форму, і воно пасувало ідеально.

Тож коли Мирон потягнувся по тапок і громогласно про це оголосив, Вареник діяв швидко. Він легким галопом підлетів до чоловіка й чайкою злетів йому на коліна.

Мирон обімлів від такої безсоромності.

А Вареник скористався секундою, звівся на задні лапи й потерся об чоловіче обличчя.

— Ееее… ммм… Ну я навіть не знаю, — розгубився Мирон.

Кіт потерся ще двічі, повернувся до столу, засунув морду в тарілку з пловом — і дуже виразно сказав:

— Мяооо. Мрррр.

Плов у тому домі готував Мирон. І їв його тільки Мирон, бо ні дружина, ні такса цього подвигу не поділяли.

Така висока оцінка його кулінарних здібностей зрізала чоловіче самолюбство наповал.

— Який розумний кіт, — розплився Мирон. — А наша собака капризна. Не цінує мою працю.

Далі все пішло за котячим планом.

Ночами Раїса їла з холодильника всякі смаколики разом із Вареником. Він з’являвся біля дверцят якимось чарівним чином, і в тому світлі маленької лампочки їй щоразу здавалося, що товстий чорно-білий кіт їй підморгує.

Так вони сиділи на дієті вдвох. Від чого та дієта і сконала — тихо й безболісно.

Вареник її не видав жодного разу. За це йому дісталися найсмачніші шматочки — раніше за Мирона.

Мирон не ображався. Бо хитрун знайшов підхід і до нього.

Виявилося, що Вареник обожнює рибалку.

Рибу він не їв. Йому був потрібен сам процес.

Кіт сідав на мостках і невідривно дивився на вудки, поки рибалки займалися найголовнішою справою на рибалці: пили чай із термоса, їли сало з хлібом і розповідали одне одному рибацькі казки.

Але щойно починався клювок — а кіт не помилявся ніколи, панове, — Вареник піднімав такий крик, що до нього збігалися всі.

Рибалки його поважали й гладили схвально. І найголовніше слово за столом завжди казали про нього.

* * *

А коли минув місяць і настав час віддавати кота, засумували всі.

Усі, крім Ковбаски. Ковбаска Вареника не любила. Він її, правду кажучи, теж.

Тільки друзі по кота так і не зайшли.

Мирон із Раїсою були цьому несказанно раді. Спершу трохи хвилювалися, потім перестали — і так у їхньому домі й жили кіт із таксою, доки рівно через рік друзі не подзвонили.

Слухавку взяв Мирон.

Друзі просили знову взяти їхнього кота на місяць: їм треба було в Угорщину.

Слухавка в Мирона поїхала з руки.

— Так це… Як же… А кіт у вас звідки?

Друзі спокійно пояснили: коли вони того разу повернулися, їхній кіт сидів у них під дверима. Дві вулиці — для кота не відстань.

— Ми ж і вирішили, що це ви його випустили, щоб він нас зустрів. Дякуємо, до речі.

Мирон увімкнув голосний зв’язок. Раїса слухала, широко розкривши очі.

Потім вони разом подивилися на Вареника, який лежав на дивані — подалі від Ковбаски.

— Ну добре, — опанувала себе Раїса. — Приносьте.

* * *

Наступного дня друзі принесли кота.

Мирон із Раїсою вийшли в коридор удвох. І коли побачили того вихованця, подиву їхньому не було межі.

Це була абсолютна копія їхнього Вареника.

Тобто друзевого Вареника, який тепер був їхній. Тобто того Вареника, який прийшов першим. Словом, два однакові чорно-білі товсті коти — і розібратися, хто з них чий, не міг уже ніхто.

А от характер у другого виявився рівно протилежний.

Другий Вареник за п’ять хвилин подружився з Ковбаскою. Вони носилися будинком одне за одним, їли з однієї миски, спали разом, і такса в ньому душі не чула. Вона його вилизувала. Він відповідав взаємністю. На вулицю вони виходили рядочком.

Перший Вареник дивився на це все, презирливо примружившись, і час від часу навіть сплював.

А Раїса дивилася — і хмурилася.

* * *

Одного дня вона набрала друзів в Угорщині.

Почала здалеку: про погоду, про бізнес, про те, як там узагалі. А потім усе-таки спитала, чи не хочуть вони залишити кота.

Ковбаска, почувши слово «Вареник», скочила на диван і накрила другого кота собою. Вона захищала свого друга. Подивилася на всіх присутніх і жалібно завила.

Раїса розплакалася, зробила кілька знімків і відправила друзям.

— Скільки ви хочете за вашого кота? — спитала вона. — Ви подивіться, як його наша собака любить.

Друзі, як не дивно, не образилися. Навпаки — зраділи: вони давно хотіли завести папуг і думали, кому ж подіти кота.

Того вечора в домі було свято. Відзначали появу п’ятого мешканця. А точніше — його постійну прописку.

* * *

Другий Вареник теж полюбив рибалку.

Вони з першим сідали на мостках і в чотири ока дивилися на поплавці. А потім наперегонки, відштовхуючи одне одного, мчали до столу з рибалками й починали кричати на все горло.

Рибалки тепер казали своє головне слово за обох.

Бо таке щастя — щоб одній людині дісталися два правильні коти-рибалки — це, панове, треба мати везіння. Простіше кажучи, рибацьке щастя.

Так їх і звуть: Вареник Перший і Вареник Другий.

Не те щоб без сварок, вереску й перевернутих стільців. Це буває. Це справа житейська.

А ночами біля холодильника стабільно зустрічаються троє.

Два Вареники й одна Раїса. Вони хитро перемигуються, облизуються — і починають свято, яке так і називається: «сидіння на дієті».

Дієта корчиться, прогинається й обіцяє піти з дому.