Знайди собі куховарку!

— Не подобається — можеш іти. Знайди собі куховарку!

Настя скинула його руку з плеча й відвернулася до плити.

Ілля спробував вибачитися ще раз, але слова вже нічого не важили. Він схопив Шіммі, вдягнувся — і вискочив з її дому, почуваючись ображеним на цілий світ.

Ех, молодість, молодість. Ляпаємо язиком, а щастя вже махає нам ручкою, тікаючи до іншого.

* * *

А починався той день чудово.

Вулиці міста блищали ілюмінацією, сніг, що вкрив дахи й газони, іскрився тисячами діамантів. Був вихідний, і від цього все здавалося особливо святковим.

Ілля примчав до Насті із самого ранку. Разом із ним — і його вірний пес, такса Шіммі.

Молоді люди зустрічалися вже пів року. Цього вечора Ілля планував зробити Насті пропозицію.

Він ретельно приховував від коханої свій грандіозний план: квіти, каблучка й найголовніші слова в житті будь-якої жінки.

Саме тому він приїхав так рано — щоб допомогти Насті з готуванням, а в обід сходити в парк.

За час їхніх зустрічей склалася добра традиція: у вихідні вони втрьох ходили в парк і підгодовували білок, птахів і двох місцевих дворняг.

Отже, вирішив він, увечері ніщо не має відволікати кохану від того, що на неї чекає.

Шіммі гасав квартирою, встигаючи всім приділити увагу.

А потім щось пішло не так.

Готувала Настя погано й сама про це знала.

Вона тільки вчилася. Купила товсту книжку з рецептами, щось переписувала в зошит, дзвонила мамі перепитати, скільки класти солі. Виходило по-різному: то тісто не підходило, то м’ясо виявлялося сухим.

Ілля за пів року не сказав їй жодного слова. Їв усе й завжди хвалив.

А того ранку не стримався.

— Зате швидко, — сказав він, зазираючи в каструлю. — Швидко й від душі.

І пожартував він без жодного зла — так жартують люди, яким добре разом.

Тільки Настя стояла біля тієї плити вже третю годину поспіль. І знала, що виходить у неї знову не дуже.

— А ти, я бачу, великий знавець, — відповіла вона, не обертаючись.

Слово за слово — і за дві хвилини він уже вдягався в коридорі.

* * *

Він ішов вулицею, роздратовано дивлячись на святкову ілюмінацію, усміхнених перехожих, дітей, що веселилися.

Однією рукою стискав у кишені коробочку з каблучкою, другою різко підтягував повідець Шіммі.

Удома він кинув куртку на стілець і сів, навіть не роззувшись.

Шіммі покрутився біля нього, спробував покласти морду на коліно, не дочекався жодної реакції — і пішов до своєї підстилки.

Коробочка так і лишилася в кишені.

Ілля кілька разів брав телефон. Знаходив її номер. Дивився на нього — і клав телефон назад, екраном униз.

Він чекав, що подзвонить вона.

А вона чекала, що подзвонить він.

Настя тим часом, вдосталь наплакавшись, усе-таки впоралася з готуванням.

Утомлена й сумна, вона сиділа на кухні з вимкненим світлом і вдивлялася у вікно.

Вона не раз поривалася зателефонувати Іллі. Потім злилася, що не телефонує він. І все чогось чекала.

* * *

У дворі загавкав собака.

Дівчина схопилася, визирнула, побачила сусіда з лабрадором, подивилася на їхні кумедні ігри — і раптом згадала, що вони так і не сходили в парк погодувати тварин.

— Ну хоч ви не винні, — сказала вона вголос порожній кухні.

Зібравши в пакет різний корм, Настя вдягнулася й вийшла на вулицю.

До парку йти недовго, хвилин двадцять.

Вона йшла, байдуже поглядаючи на святкові прикраси. На душі було тоскно.

Тисячу разів прокрутивши в голові їхню сварку, Настя розуміла, що все вийшло якось по-дурному.

Ну ж бо можна було пожартувати у відповідь. Сказати, що ще навчиться готувати.

Чому ж вона так спалахнула…

За пів року зустрічей Ілля жодного разу її не образив ні поганим словом, ні негарним вчинком.

Може, вона звикла, що хлопець завжди до неї з повагою, — і не стерпіла всього лише безневинного жарту.

Сльози котилися по щоках.

А в Іллі біля дверей уже стояв Шіммі з повідцем у зубах. Була його година, і на сварки господаря йому було байдуже.

Вони вийшли на вулицю.

І ноги з лапами самі привели їх у знайомий парк.

Алеї, підсвічені гірляндами, ліхтарі в золотому ореолі запрошували на чарівну прогулянку. Але Ілля цілеспрямовано йшов у дальній куточок парку — туди, де вони з Настею підгодовували білок і двох місцевих дворняг.

Він раптом відчув, що так і не вийняв з кишені коробочку з каблучкою. І знову стискає її рукою.

* * *

Підходячи ближче до заповітного куточка, Ілля помітив самотній силует, навколо якого стрибали два собаки.

Хлопець сповільнив крок. Серце його стиснулося від вигляду такої знайомої фігурки, явно змерзлої на зимовому вітрі.

— Їжте вже, їжте, — долинуло звідти. — Усе одно більше нікому принести.

Але…

Його наближення видав Шіммі, який радісно загавкав, побачивши й занюхавши знайомих.

Настя обернулася.

Ілля відпустив повідець і зупинився за кілька кроків від неї.

— Я не мав цього казати, Настю, — промовив він.

— Ти сказав правду.

— Я бовкнув не подумавши. Ти там третю годину стояла, а я зазирнув у каструлю й відкрив рота.

Настя мовчала й дивилася на нього. Потім опустила очі на пакет із кормом.

— Я теж хороша. Могла ж пожартувати у відповідь.

— Не могла. Ти втомилася.

Вона шморгнула носом.

— Холодно.

— Холодно, — погодився Ілля. — Давай хоч догодуємо.

Вони присіли навпочіпки й висипали рештки корму. Дворняги їли, штовхаючи одна одну боками, а Шіммі крутився поруч і вдавав, що він тут головний.

* * *

Коли пакет спорожнів, Настя підвелася й узялася обтрушувати коліна.

І тоді Ілля дістав із кишені коробочку.

— Я ношу її із собою із самого ранку, — сказав він. — І з самого ранку боюся.

Він опустився на одне коліно просто в сніг.

— Виходь за мене, Настю.

Вона мовчала так довго, що в нього похололо всередині.

— Ілля. Вставай. Сніг же.

— Не встану, поки не скажеш.

— Так, — сказала вона. — Так. Вставай уже, застудишся.

Він підвівся й обійняв її.

— А готуватимемо разом, — сказав Ілля їй у шапку.

— Ти ж не вмієш.

— От і навчимося. Книжка ж у тебе є.

Алеями парку нісся радісний сміх.

Здавалося, що вогні гірлянд, спалахуючи маленькими зірочками, вторять йому вигадливим танцем світла.

У затишному куточку парку весело бавилися двоє людей і троє собак.

І хто знає — може, двоє щасливих людей подарують щастя і цим двом дворнягам, узявши їх до себе.

А я вам скажу так: жодні феєрверки й квіти не зрівняються з ось такою пропозицією руки й серця.