Франтик, який змінив долю

Таке трапилося з нею вперше — Катя проспала будильник. Відкривши очі й побачивши, що сонце вже високо, вона в жаху схопилася з ліжка. На сніданок не було часу, і вона, швидко вмившись і одягнувшись, вибігла на сходовий майданчик.

На жаль, ліфт був зайнятий, а йти сходами не хотілося. Постоявши кілька хвилин, вона не витримала й вже зібралася піти сходами, як ліфт відчинився.

У кабіні був пес. Дивлячись на дівчину сумними очима, він дрібно махав хвостом і поскуливав. «Це ж пес бабусі з п’ятого поверху,» — пронеслося в голові. — «Як же його звати? А, згадала, Франтик!»

— Миленький, ну як же не вчасно! Я так запізнююсь! Ти загубився? Утік? Ну, поїхали, відвезу тебе! — вона натиснула кнопку п’ятого поверху. Коли двері відчинилися, Франтик вискочив і побіг до однієї з квартир. Дівчина, у якої в голові все ще працював секундомір, натискала кнопку дзвінка вічність, перш ніж їй відкрили.

— Що трезвониш? — через ланцюжок на неї з неприязню дивилася якась неохайна жінка.
— Тут ваша собака…
— Яка собака?
— Ну як же… Франтик! З ним зазвичай гуляла бабуся.
Жінка відкашлялася й махнувши рукою, сказала:
— Померла бабуся. А про собаку нічого не знаю! — сказала жінка і зачинила двері.
Катя подзвонила знову. Жінка через двері гаркнула:
— Ну чого тобі?
— Візьміть собаку! Я бачила родичів бабусі. Вони люблять Франтика! Кілька разів з ним гуляв молодий чоловік, я бачила!
— Гаразд. Заходь, шелудивий! — неохоче погодилася жінка, трохи прочинивши двері, і пес, мов навіжений, кинувся в квартиру, прямо в кімнату господині.

Що було далі, Катя не бачила, бо двері зачинилися перед її носом. На роботу вона запізнилася, але була рада, що хоча б Франтик не залишився на вулиці. А бабусю, його господиню, їй було дуже шкода. Вона була дуже приємною людиною, завжди усміхалася.
Ввечері, повертаючись з роботи, дівчина побачила Франтика біля під’їзду. Пес лежав, поклавши голову на лапи.

Катя подивилася довкола, але нікого схожого на його господаря не побачила. І якщо вранці на собаці був нашийник, то зараз його не було.

Дівчина підійшла до Франтика і погладила його. Пес не реагував. На п’ятому поверсі відчинилося вікно. Якийсь хлопець років двадцяти п’яти, як їй здалося, той самий, що якось вигулював Франтика, крикнув:

— Ей!
— Ви мені? — тихо запитала Катя, приклавши руку до грудей.
— Тобі, тобі. Якщо потрібна собака, забирай собі. До нас її не веди! У моєї дружини алергія, ясно?

Катя подивилася на пса. Було жаль його, але вона сама жила на орендованій квартирі. Першим пунктом договору про оренду було — жодних тварин. Це вона добре пам’ятала. Дівчина сіла на лавочку. Пес тихо лежав, ніби розумів свою непотрібність.

— Ти мій хороший, не можу я тебе взяти до себе, — виправдовувалася Катя. — Але світ не без добрих людей. Бажаю тобі знайти доброго господаря, малюк!

З важким серцем дівчина зайшла до під’їзду. Пес так і залишився лежати на асфальті. В ліжку Катя довго переверталася, не могла заснути, а потім, ледь заплющила очі, почула брязкання і повний відчаю гавкіт. Хтось викликав ловців, і навколо шиї пса затяглася петля. Франтик крутив головою, відчайдушно опирався і кричав… Катя, накинувши плащ, побігла на допомогу, благо ліфт приїхав одразу. Коли вона вибігла на двір, ловці вже завантажили Франтика в машину і збиралися їхати.

— Віддайте собаку! — закричала їм Катя.
— Тварина без господаря! — байдуже сказав один із ловців.
— Це моя собака!
— Тоді чому без нашийника? Ми отримали сигнал.
— Будь ласка, поверніть Франтика!
— А виклик хто оплатить?

Через півгодини Катя нарешті провалилася в сон. Біля її ліжка лежав Франтик і зітхав, зовсім як людина. Вранці вона помітила, що ковбаса, яку вона йому порізала, майже не торкнута.

— Франтик, мені треба на роботу. Поїж, будь ласка! — Катя підсунула йому блюдце до самого носа. — А ось тут я тобі свіжої водички налила. Не сумуй.

Пес підняв голову і вильнув хвостом. Катя стояла біля ліфта, розмірковуючи, як жити далі, куди пристроїти нещасного пса. Коли двері ліфта відчинилися, вона опинилася віч-на-віч із господинею квартири. Видно, хтось із сусідів «просигналізував» їй про порушення договору.

— Мила, це правда? Ви притащили в дім собаку? — сказала господиня, не привітавшись.
— Доброго дня. Розумієте, це пес вашої сусідки з п’ятого поверху. Вона померла і…
— Я знаю. Але моя квартира — не собачий притулок. Негайно приберіть його.
— Я вас дуже прошу, почекайте хоча б до вечора! — Катя ледь не заплакала, — Прошу вас, Регино Наїлівно!
— Ну… гаразд. Але тільки до вечора, і щоб ні однієї шерстинки, чуєте? Прийду, перевірю!

Катя відпросилася з роботи після обіду. Пояснила це тим, що їй потрібно знайти нове житло. Шеф у неї був людиною розуміючою і відпустив, забезпечивши телефоном свого знайомого агента. У квартирі її зустрів Франтик і навіть кілька разів вильнув хвостом.

— Дивися-но, що я тобі принесла! — сказала Катя, продемонструвавши куплений дорогою нашийник і повідець.

Вони пішли на прогулянку, поруч був невеликий парк. Дівчина присіла на лавочку і дістала блокнот, куди записувала свої доходи і витрати. Зітхаючи, вона внесла в нього непередбачені витрати на ловців і нашийник. Вона й не помітила, як на ту ж лавочку сіла літня жінка. Волосся на її голові було білим і пухнастим, через що вона нагадувала кульбабку. Франтик, побачивши її, заворушився і завиляв хвостом.

— Франтик! Ах ти пройдисвіте! — жінка гладила пса, і той ніби ожив, застрибав, заплескав.
— Доброго дня! — зраділа Катя. — Ви знаєте Франтика?
— Знаю, знаю, чудовий пес! Надію Павлівну, звичайно, я знала набагато довше — майже сорок років!
— Ого! треба ж. — здивувалася Катя.
— Так, ми з нею давні приятельки! — усміхнулася жінка-кульбабка.
— Але, тоді ви напевно знаєте, що вона померла. — зітхнула Катя.
— Так, шкода, що я не змогла її провести — сама потрапила до лікарні. Але я відвідувала її незадовго до цього, у хоспісі. Надія дуже переживала за Франтика, боялася, що ви його виженете.
— Я? Вижену? Ви напевно плутаєте мене з кимось?
— А ви хіба не дружина внука?
— Уявіть собі, ні.
— А хто ж ви? — здивувалася жінка-кульбабка, вдивляючись у Катю.
— Я стороння. Господиня не дарма хвилювалася за пса — її родичі його просто викинули. Як непотрібний мотлох.
— Значить, Надя була права… — жінка насупилася.
— Може, візьмете Франтика до себе? Розумієте, я живу на орендованій квартирі, і господиня мене виселяє через нього. Через дві години я зустрічаюся з агентом, буду шукати нове житло, але ви ж знаєте, що зняти квартиру з твариною майже неможливо.
Жінка-кульбабка похитала головою і підняла на Катю вологі очі.
— Дитинко, я ніяк не можу взяти Франтика до себе. Я хвора, і лікарі кажуть, що й мені недовго залишилося.
— Вибачте, мені дуже шкода. — дівчині стало ніяково.
— Значить, ви підібрали песика, незважаючи на складнощі з житлом? Можна ж було віддати до притулку!
— Навіщо ви це мені кажете? Йому ж там не вижити! — обурилася Катя. Ніби на підтвердження її слів, Франтик голосно гавкнув.
— Тоді це для вас. — жінка відкрила сумку і дістала конверт.
— Що це? — Катя машинально взяла конверт.
— Я думаю, там все написано. — жінка погладила Франтика, піднялася з лавочки і усміхнулася Кате. — Прощавайте, мила, добра дитина. Впевнена, що Франтик принесе вам удачу!

Проводивши її очима, дівчина розкрила конверт. Там справді була записка і… гроші. Побачивши суму, Катя негайно кинулася за жінкою. Франтик здивовано подивився на неї, а потім побіг слідом, голосно гавкаючи.

— Це якась помилка! — наздогнавши подругу Надії Павлівни, видихнула Катя.
— З чого ви взяли?
— Але такі гроші… мені?! Я не розумію.
— А що тут розуміти? Надя все життя збирала на будиночок біля моря. Але не склалося. Спочатку помер чоловік, потім син із невісткою розійшлися, син тепер, здається, в Америці живе, сам по собі. Залишився онук, і невістка, але вони бабусею зовсім не цікавилися. Онук подзвонить раз на півроку, дізнатися, чи не померла вона. Тільки дізнавшись, що вона серйозно хвора, почав частіше бувати у неї, боячись, що вона перепише квартиру комусь іншому. Надя, як і всі старі напевно, стала підозрілою… вона не раз говорила мені, що боїться, що онук, а особливо його дружина, позбудуться собаки.

Тому Надя попросила мене знайти людину, яка б піклувалася про Франтика після її смерті. Вона так і сказала «Ця людина не може бути поганою. Передай їй це». Ось і все. Останнє бажання вмираючої — закон. Я боялася, що спізнилася, і раптом побачила вас… зраділа, прийняла вас за дружину онука Наді, але та… упустила своє щастя!

Старенька провела остовпілу Катю по плечу і пішла доріжкою не озираючись. Катя розкрила записку. Гарним почерком із нахилом трохи вліво, на щільному папері, з ледве вловимим запахом парфумів було написано наступне:

«Франтик обожнює хрящики з курячих ніжок, це його улюблені ласощі. Балуй його іноді і він принесе тобі щастя.»

Агент, якого порадив Каті шеф, виявився справді добрим і швидко знайшов чудове житло за нормальною ціною. А через півроку Катя вийшла заміж за Анатолія — господаря чарівної собачки Джини, улюбленої подружки Франтика.