Його здали до притулку з позначкою «дуже злий, кусається»

У США не можна просто так привезти й здати тварину до притулку — під час заповнення паперів вимагають вказати вагому причину такого вчинку.

І в більшості випадків, якщо йдеться про собаку, там значиться «кусається без міри». Бо якщо чесно написати «шкода грошей на утримання» чи «набридла», то зоозахисники навряд чи стануть на ваш бік.

І ось якось до притулку в Лос-Анджелесі здають метиса чихуахуа, який «дуже злий».

Ага, це він — той самий зубатий монстр на прізвисько Квартер. Працівники притулку були налаштовані скептично, але правила є правила.

Насправді схильність кусатися не є провиною собаки — справжнє значення має її виховання та рівень агресії. І те, й інше досвідчений кінолог може виправити, але для початку Квартеру належало посидіти в карантині.

Знову ж таки, правила для кусючих собак.

Карантин — це кілька тижнів самотності взаперті в клітці, без контакту з людьми та іншими собаками. І жодної відповідальності для притулку, якщо щось станеться: з агресивними тваринами правила інші.

Лише через три тижні Квартера відправили до ветеринара на огляд — настав час оформлювати документи на передачу новим потенційним господарям. І як же маленькому песику було весь цей час?

Квартер — це взагалі не кличка, не ім’я пса. Так, прізвисько, бо на чверть цей чихуахуа був іншої породи. У документи ж записали «Тедді» й доручили досвідченому працівникові забрати його додому та поспостерігати.

Отут і з’ясувалося, що коли щось і є в Тедді, то лише страх. Ну ще й пекуче бажання здобути нормальну родину.

Про те, щоб кусатися, гавкати й кидатися на людей, робити калюжі в капці й гризти меблі, не могло бути й мови. Тедді був тихіший за воду, нижчий за траву й лише боязко вдивлявся в обличчя оточення.

Стало зрозуміло, що від песика просто позбулися під зручним надуманим приводом. А раз так, то можна сміливо підшукувати йому нових господарів — цей чихуахуа нікого не образить.

Так і вийшло — дуже швидко Тедді отримав нових господарів і поїхав до їхнього дому в іншому штаті. А для працівників притулку це стало ще одним уроком: немає жодних перепон совісті для тих, хто спершу не думає головою й заводить тваринку, а потім прагне позбутися її будь-яким способом.