Такими їх бачив лише чоловік: сувора мода вікторіанської епохи

Сьогодні довге волосся вважають ознакою природної краси. Але кілька століть тому далеко не кожна жінка могла дозволити собі ходити з розпущеними локонами. Причина — у специфічній моді минулих часів.

Ми вирішили розібратися, як ставилися до довгого волосся у вікторіанську епоху.

Епоха рококо з її дивовижною модою на високі зачіски, у яких, за легендами, навіть могли завестися миші, лишилася далеко позаду. Але й ходити з розпущеним волоссям вважалося поганим тоном.

Тут може виникнути справедливе запитання: звідки тоді старовинні світлини вікторіанських дівчат із довгими хвилястими локонами?

Відповідь проста: це були моделі та акторки. Порядні пані не могли собі дозволити демонструвати розпущене волосся. Це могли витлумачити як легковажність і непристойність.

Розпущене волосся міг побачити тільки чоловік або покоївка, яка допомагала його заплітати. Саме тому жінки розчісувалися виключно в спальні.

Це вважалося особливим процесом, за яким міг спостерігати лише законний чоловік, аж ніяк не хтось сторонній.

Тому в моді було винятково довге волосся і складні зачіски, доповнені прикрасами та головними уборами. Вони ніби демонстрували жіночність, але водночас підкреслювали, що вона не показна, а доступна лише коханому.

Мили голову раз на місяць — і це не було недоглядом

Найбільше сучасну людину дивує інше: усю цю розкіш майже не мили. Порадники ХІХ століття рекомендували мити голову м’яким рослинним милом раз на тиждень, а частіше — раз на місяць. Дехто з жінок робив це ще рідше, буквально кілька разів на рік.

Замість щоденного миття працювало довге розчісування щіткою — воно розподіляло природний жир по всій довжині й прибирало пил. Полоскали волосся настоями розмарину, ромашки чи оцтовою водою.

За мірками тодішньої гігієни це вважалося цілком достатнім доглядом, і ніхто не бачив тут неохайності — на відміну від нинішньої індустрії краси з її шампунями, масками й салонними процедурами на кожен день.

Порцелянова скринька, у якій збирали власне волосся

На туалетному столику вікторіанської пані часто стояла маленька скринька з отвором у кришці — так званий hair receiver. Туди щодня складали волосинки, що лишалися на щітці.

Викидати їх було марнотратством. Із зібраного волосся шили невеликі подушечки-валики, які підкладали під зачіску, щоб та виглядала пишнішою. Одна складна зачіска могла «з’їсти» кілька таких валиків. Те, що лишалося, використовували навіть як набивку для гольниць і маленьких подушок — людське волосся було м’якшим за пір’я.

Отже, розпущене волосся уособлювало у вікторіанському уявленні про світ жіночу непокірність і легковажність. Тоді як гладенько й акуратно вкладені коси були символом скромності та слухняності. Саме тому створення зачіски вимагало багатьох годин копіткої роботи.

Стригтися теж було не заведено. Волосся вкорочували хіба що після тяжкої хвороби — інакше жінка ростила його все життя. А зрізані пасма нерідко зберігали як пам’ять: із них плели браслети, вплітали у брошки й медальйони.

Прикраси з волосся близької людини були звичною річчю, і сьогодні їх можна побачити в британських музеях серед експонатів побуту ХІХ століття.

Дівчатка до 15 років могли ходити з розпущеним волоссям. Але якщо дівчина була старшою, робити так заборонялося. Річ у тім, що довгі локони, які спадають на плечі, особливо хвилясті, фактично стали предметом мрій європейських чоловіків.

Сім сестер, які заробили статок на власних косах

Найкраще про цю моду розповідає історія родини Сазерленд зі штату Нью-Йорк. Сім сестер виросли на пташиній фермі, а їхнє волосся разом сягало приблизно 11 метрів.

Наприкінці ХІХ століття вони гастролювали з цирковими шоу, і публіка приходила не слухати їхній спів, а чекати на момент, коли сестри повернуться до зали спиною й розпустять коси.

На цій славі родина побудувала справжній бізнес: продавала засіб для росту волосся, гребінці та інші товари для догляду.

Мільйони проданих пляшечок, десятки тисяч продавців по всій країні, розкішний маєток. А потім у 1910-х роках молоді жінки почали обрізати волосся в короткі каре — і попит зник разом із модою. Кілька років — і від статку не лишилося майже нічого.

Зараз в англомовних країнах погляди змінилися.

Але в мові досі існує ідіома “let one’s hair down”, що означає “веселитися, розслаблятися” або “вільно відпочивати”. Колись це була буквальна дія, дозволена тільки за зачиненими дверима спальні.