Сірко і Петько

Ту сутичку кіт програв.

Але не через страх і не через брак рішучості. А винятково тому, що недооцінив супротивника.

Супротивник виявився вдвічі важчим, умів літати й мав на голові щось червоне, що хиталося.

* * *

Було це три роки тому.

Кошеням він вештався селом і пробував прибитися бодай до якогось двору. Звідусіль його гнали.

Але одного вечора він таки знайшов собі сховок.

Біля паркана був складений стіс дров — не до самого верху. Кошеня застрибнуло на дрова, піднялося до самого верху, втиснулося між двома круглими полінами, згорнулося клубком і заснуло.

Ніч минула чудово.

А на світанку він зустрів його. Свого головного ворога.

Ворог пройшовся землею повз стіс.

Він удостоїв кошеня одним побіжним поглядом, оцінив його бойовий потенціал — і одразу скинув з рахунку. Малий не викликав у ворога ані крихти поваги.

А тоді ворог розставив крила й у три помахи злетів на верх стосу.

Витягнув шию. Ляснув крилами. І видав бойовий клич.

— О-дар-ко! О-дар-ко!

Можливо, він кричав і не це. Можливо, зовсім інше. Але кіт відтоді чув саме це ім’я.

Зблизька півень виявився страхітливо великим.

Малий звалився зі стосу.

І якби не природний дар, що дозволяє всім котам навіть у найнесподіваніших ситуаціях приземлятися на лапи, на тому його історія могла б і скінчитися — так і не діставши імені.

Кошеня дивилося знизу на велич, що бовваніла нагорі.

Усередині в нього все кипіло. М’які лапки стали пружними, кігті вгрузли в землю.

Воно нявкнуло щосили.

Вийшло пискляво й чомусь запитально.

Малий одразу зрозумів, що його бойовий клич програє ворожому за всіма статтями. Але це поки що. Ось підросте — і теж проголосить про себе на все село.

Півень повторив свій клич, подумки посміюючись із непроханого гостя.

Цього кошеня стерпіти вже не могло.

Кількома короткими стрибками воно піднялося на стіс, нашорошилося, розпушило шерстку — і пішло в наступ.

Далі, власне, і сталася та сама недооцінка супротивника. Ворог легко спурхнув, пропустивши стрибок під собою, і зайшов збоку.

Галас у дворі почула господиня.

— Ану геть звідси! — замахнулася вона на півня фартухом. — Знайшов із ким воювати, здоровило.

Петько з гідністю відійшов на два кроки й зробив вигляд, що взагалі тут випадково.

Одарка підняла кошеня, яке ще клекотіло від обурення, і погладила його по спині.

— А ти чого на нього поліз, га? Він же тебе вчетверо більший.

Кошеня подивилося на неї так, що стало зрозуміло: про розміри воно знало й без неї.

— Ну добре, — сказала Одарка. — Ходімо, вояко.

Так і вийшло: бій програно, зате здобуто дім.

Вона занесла малого в хату, влаштувала біля печі й нагодувала. А коли він наївся й узявся вмиватися з виглядом особи, яка робить усім велику ласку, господиня придумала ім’я.

— Сірко, — сказала вона. — Не інакше.

Ім’я, як на нього, було цілком заслужене.

* * *

Відтоді між Сірком і півнем Петьком установилися, як то кажуть, складні стосунки.

Поспостерігавши трохи з вікна, кіт зрозумів головне: Петько ревниво стереже свою територію. Невдоволення він виявляє навіть тоді, коли на пташиний двір заходить дід Степан.

Заходити туди вільно дозволялося тільки Одарці. Усе-таки господиня й годувальниця.

І ось тут Сірко знайшов стратегічне рішення.

Якось він ув’язався за Одаркою. Обвиваючи їй ноги, пройшов у двір. А потім і в курник.

Поки господиня сипала курям і збирала яйця, кіт скоса поглядав на ворога. Той метушливо ходив по той бік сітки й невдоволено квоктав.

Злити Петька Сіркові сподобалося надзвичайно.

Вступати з ним у відкритий бій він, щоправда, більше не наважувався. І знову — річ була не в страху. Річ була в тому, що за бійки з півнем Сіркові влетіло б, а втрачати прихильність господині він не збирався.

Так між ними й усталилося вимушене перемир’я. З рідкісними зухвалими вилазками кота, який час від часу знову пристроювався за Одаркою й навідувався в курник — поставити Петька на його місце дворового птаха.

* * *

Того дня дід Степан ходив на рибалку й наловив карасів.

Дрібні бички дісталися Сіркові, і кіт ними насолоджувався — наскільки це взагалі можливо, коли пташиний двір так близько.

Карасі були не просто так. Чекали гостей.

Дочка Одарки й Степана нещодавно народила, і хата в далекому селі нарешті знадобилася: молодій мамі відпочити, а малому побути на повітрі, біля землі й річки.

Приїхали. Почалася метушня.

Сірко навіть устиг роздивитися малюка — круглу невдоволену мордочку й маленькі пальці, які хапали все підряд.

Потім усі влаштувалися, і стало тихо.

Ненадовго.

* * *

Що саме не подобалося маленькій людині, не розумів ніхто.

Навколо неї вилися цілий день. Вона вовтузилася, кректала й плакала.

Під ранок малюк нарешті вгамувався й дав заснути змученій мамі.

І тут Петько, гучно ляскаючи крилами, злетів на паркан.

Навіть не підозрюючи, що зараз накоїть, півень загорлав на все горло:

— О-дар-ко!

Малюк перелякано заверещав у відповідь. Підхопилася дочка. Підхопилася Одарка.

Сірко з величезним задоволенням спостерігав, як ворога ганяли двором усією родиною.

А щойно дитину вдавалося сяк-так заколисати, півневі знову припікало сісти на паркан.

День. Другий.

На третій дід Степан сказав, що все, терпець урвався, і він сьогодні ж віднесе Петька сусідові — у того двір на краю села, і горлай там скільки влізе.

Усією родиною Петька ловили по двору.

Півень бігав, кури розліталися, дід Степан командував, дочка затуляла вуха — а немовля плакало не вгаваючи.

І раптом усі прислухалися.

Тиша.

Зупинився дід Степан. Завмерла дочка. Сплеснула руками Одарка.

Вони стояли посеред пташиного двору, зачаровані, і слухали цю тишу.

А Сірко лежав, згорнувшись, у дитячому ліжечку.

Він поклав голову малому на животик і муркотів — ставши водночас і нянькою, і грілкою.

* * *

Петько лишився вдома.

І справа тут була зовсім не в милосерді.

Сірко міркував просто: якщо дід Степан віднесе його ворога сусідові, то жодної перемоги в Сірка не буде. А в них із Петьком рахунки.

Старі, давні рахунки, які так і не закриті з того самого світанку на стосі.

Тож кіт лежав, обмірковував майбутню вилазку на пташиний двір, зважував тактичні прийоми — і муркотів від задоволення.

А поруч із ним мирно спав і всміхався вві сні маленький чоловічок.