Переробила старий дерев’яний стілець. Показую, яка краса в мене вийшла

Старі дерев’яні стільці колись були чи не найпоширенішими меблями — особливо у 50–60-х роках. Здається, їх і досі можна знайти будь-де: на смітниках, у підвалах, біля контейнерів. Я бачила їх так багато, що вистачило б обставити цілий будинок.

Але додому взяла лише один. Довгий час він лежав у коморі, ніби чекав свого моменту. Я все відкладала переробку, поки не з’явиться натхнення. І ось одного дня руки нарешті «дійшли» до нього.

Стілець одразу привернув мою увагу — темно-бірюзовим кольором і красивими слідами часу. Мені подобається, як подібні речі з природною потертістю вписуються в інтер’єр.

У мене навіть на кухні стоїть старий іржавий табурет, який виглядає дуже атмосферно.

Та цього разу я вирішила зробити іншу переробку. Спершу потрібно було зняти стару фарбу. За допомогою будівельного фена я видалила три шари: бірюзовий, під ним рудо-коричневий, а ще глибше — світло-коричневий.

Працювати феном мені подобається, хоча після нього майже завжди доводиться ще й шліфувати поверхню. Зате пилу значно менше, ніж під час повного шліфування.

Після цього я добре відшліфувала каркас до гладкості. Оскільки планувала фарбувати стілець, не було потреби очищати дерево до ідеальної «чистоти», як це роблять перед нанесенням олії чи просочення.

Для шліфування я використала болгарку. Окрему шліфмашину поки не купувала, а до цього інструмента вже звикла. Метод швидкий, хоча потребує уважності.

Найбільше клопоту виникло із сидінням із фанери. Саморізи настільки заіржавіли, що їх довелося фактично випилювати — робити отвори й витягувати по частинах.

Спосіб грубий, але інакше вони просто не піддавалися. Після цього всі тріщини й дрібні дефекти я заповнила клеєм ПВА та залишила на добу висихати.

Потім почався найприємніший етап — створення нового вигляду. Табурет я планувала використовувати на вулиці: і як маленький столик, і як підставку для квітів. Тому каркас вирішила пофарбувати алкідною емаллю.

Я не дуже люблю її через різкий запах, але вона була під рукою. Загалом нанесла чотири шари, даючи кожному добре висохнути.

Поки фарба висихала, зайнялася новим сидінням. Знайшла відповідні дошки, відшліфувала їх болгаркою та нарізала за потрібним розміром.

Потім покрила їх у три шари захисною просочкою для дерева, яку купила ще кілька років тому й досі використовую.

Залишалося лише зібрати конструкцію. Я попросила чоловіка прикрутити дошки до каркаса саморізами знизу.

У результаті вийшла дуже зручна річ: тепер це може бути і невеликий столик, і підставка для квітів у саду, і звичайна табуретка.

Вийшло свіжо, просто, недорого — і, що найприємніше, швидко.