Подружка хотіла викинути старе крісло, а я забрала його собі та переробила. Показую фото

Старі крісла поступово зникають із наших домівок, і з кожним роком знайти їх стає дедалі важче. Натомість з’являються сучасні моделі, але багато з них, на жаль, не служать і десяти років.

Хоча інколи трапляються й справді якісні варіанти, які з часом втрачають лише свій зовнішній вигляд, але залишаються міцними та зручними.

Одним із таких крісел стало скандинавське крісло з IKEA. Воно не є класичною гойдалкою, проте завдяки пружному каркасу трохи пружинить і м’яко похитується.

Легке, дуже зручне й затишне, з продуманими вигинами — у ньому справді приємно відпочивати. Я давно мріяла про таке крісло.

У моєї подруги стояло саме таке — йому вже було понад двадцять років. Коли я приходила до неї в гості, майже завжди сідала саме в нього.

Нещодавно вона вирішила оновити меблі й планувала позбутися старого крісла. Мені стало шкода таку річ, тому я без вагань забрала його до себе.

Попри поважний вік, каркас залишився майже ідеальним, хоча його кілька разів перефарбовували.

Саме сидіння теж було в непоганому стані, лише оббивка сильно забруднилася. Коли ми почали розбирати крісло, з’ясувалося, що воно складається з двох частин і тримається всього на чотирьох болтах.

Спочатку я вирішила зайнятися каркасом. Планувала просто зняти стару фарбу наждачним папером, але шарів було надто багато. Тому скористалася спеціальною змивкою для фарби.

Уже за кілька хвилин покриття почало пузиритися й легко відходити. Приблизно за годину старої фарби не залишилося зовсім.

Після цього я добре вимила крісло: почистила щіткою з гелем для прання, а потім ретельно промила водою зі шланга. Завдяки конструкції вода швидко стекла, і вже наступного ранку каркас був повністю сухим.

Фарбувала його коричневою фарбою для підлоги Dulux — вона чудово лягає на поверхню, покриває рівно вже з першого шару, швидко висихає і не залишає розводів.

Найскладнішою частиною стала нова оббивка. Стару тканину свого часу пришили прямо до металевих труб, тому зняти її було непросто. Після довгих роздумів я вирішила пошити новий чохол за принципом наволочки.

Спочатку виміряла ширину крісла і викроїла смугу тканини з урахуванням товщини сидіння. Довжину визначила, вимірявши крісло зверху вниз. Щоб чохол виглядав цікавіше, зробила його комбінованим і додала декоративні складки в місці згину.

Під сидінням зробила запах, як у подушкових наволочках, а потім акуратно зашила вручну. Найважливіше було, щоб тканина щільно облягала конструкцію.

Із залишків тканини я вирізала невеликі квадратики та пришила їх з обох боків, закріпивши чохол до каркаса за допомогою великої циганської голки.

Зрештою все виявилося значно простіше, ніж я очікувала. Ми зібрали крісло назад, і тепер воно виглядає так, ніби щойно з’явилося з магазину.

Найцікавіше, що тепер, коли моя подруга приходить до мене в гості, вона першою займає саме це крісло — те саме, яке колись стояло у неї вдома.