Одного разу на день народження своєї подруги Оля подарувала їй ланцюжок…

Одного разу на день народження своєї найкращої подруги Оля подарувала їй золотий ланцюжок. Це кoштувало їй усю місячну зарплатy, хоча заробляла вона небагато. Вибрала прикрасу з душею, гарно загорнула й вручила з теплом.

Невдовзі на фабриці, де вони разом працювали, про подарунок дізналися всі. Почалися пересуди й шепіт за спиною:

— Як це так? Витpaтити стільки на подругу? Перебір! Так не роблять!

Одна з колег навіть публічно запитала:

— Слухай, а що вона тобі дала взамін? Чим заслужила, щоб ти буквально «викупала» її в золоті?

Оля спокійно відповіла:

— Вона дала мені турботу.

Колеги розсміялися й з іронією перепитали:

— Турботу? Це ще як розуміти?

І тоді Оля розповіла історію:

— Коли я лежала в лікарні, дуже хвора, навіть їсти нічого не могла, вона щодня телефонувала й запитувала, чого мені хочеться.

Якось, не думаючи, сказала: «Хотілося б чогось домашнього й теплого». І що ви думаєте? Вона, у сильний мороз, двічі пересідала з автобуса на автобус і привезла цілу каструлю щойно приготовленої їжі. І не один раз — кілька разів приїжджала. Сиділа біля мене, доглядала, підтримувала…

— Ви цього просто не розумієте, — додала Оля тихо. — Якби в мене було ціле королівство чи мільйони доларів, навіть цього було

б замало, щоб віддячити їй за те, що вона зробила. Бо завдяки їй я зараз жива. Якби не її турбота й любов, мене вже, можливо, не було б…

У кімнаті запанувала тиша. Дехто опустив очі, дехто замислився: а чи є в мене така подруга, здатна на таку самовідданість?

Бо справа зовсім не в золотому ланцюжку. Справа у справжній дружбі, у двох серцях, які знайшли одне одного. І, зрештою, головне в житті — мати людину, для якої ти незамінний. Бо коли любов і турбота справжні, ціна вже не має жодного значення…