Лисичка Тайра

Уночі Тайра тихенько зіскочила з ліжка. Дременула через усю кімнату, з натугою вилізла на стіл — і лягла поруч із котами. Ті прокинулися, злякано підхопились, готові тікати.

— Не йдіть, — прошепотіла лисичка. — Прошу вас. Я більше не чіплятимуся до вас.

Але щоб зрозуміти, звідки взялися ці слова, треба повернутися на кілька місяців назад.

Її ім’я вигадала Оксана — того самого дня, коли забирала крихітне зовсім знесилене лисеня в знайомих. Ті знайшли його десь у степу, за містом, серед сухої трави. Спершу навіть не збагнули, що це за звірятко: тільце завбільшки з долоню, а вуха — велетенські, майже більші за саму голову, рожеві зсередини й напівпрозорі на світлі. Годували, чим уміли. Доглядали, як могли. А потім, розгубившись остаточно, зателефонували Оксані.

Чому саме їй? Бо в неї вдома жили аж три кішки й старий велетенський мейн-кун Гриць. Для знайомих цього вистачало, щоб вважати Оксану знавцем звірів.

«Знавець» глянула на це худеньке тремтяче тільце з безглуздо великими вухами — і зрозуміла, що пройти повз не зможе. Дорогою до ветеринара встигла прочитати в телефоні все, що знайшлося про таких вухатих лисенят. Виявилося, це фенек — найменша лисичка у світі, а вуха їй потрібні, щоб у спеку віддавати тепло й чути найтихіший шурхіт. Знайшлося ще, що це не домашня тваринка. І чим його годувати. От, власне, і все.

А що було робити? Віднести назад у степ?

У клініці зробили все потрібне й дали телефон якоїсь організації, що начебто приймає диких звірят. Там відповіли коротко:

— У нас переповнено. Зателефонуйте за місяць.

За той місяць Тайра не просто вижила. Вона розквітла.

Мала руда завойовниця

Оксана й не думала, що таке крихітне створіння вміє бути таким… впертим. Тайра одужала, поправилася, стала пухнастою й нахабною. І одразу оголосила головне правило дому: людська мама належить тільки їй.

Ще б пак. Заради неї Оксана купувала спеціальних живих цвіркунів — вони коштували дорожче за креветки. Хоча креветки Тайра теж обожнювала, тут гріх скаржитися.

А ось котів вона тихо ненавиділа. Точніше — не тихо. Голосно, зі скрипом, з бойовими вилазками. Три кішки тепер їли виключно на холодильнику або на столі, бо на підлозі Тайра відбирала в них миски. Весь інший час лисичка сиділа на підвіконні й дивилася у вікно. Чекала. Побачивши Оксану на подвір’ї, падала на спину й радісно рипіла — так вона виражала найбільше щастя.

Старий Гриць іноді підходив до підвіконня. Тайра притискала свої великі вуха й сама притулялася до скла.

— Ти мене не бійся, — казав кіт. — Я тебе не скривджу. Я просто поговорити. Не чубся ти з кішками, дитино.

— Як це — не бийся?! — обурювалася Тайра. — Вони ж лізуть до моєї мами! Яке право вони мають?

Ще й хочуть, щоб їх гладили. А мама має гладити тільки її. Тільки її!

Тож удома щодня кипіли справжні пристрасті. Бійки, погоні, скрип на всю квартиру. Одна маленька лисичка примудрялася тримати в напрузі трьох дорослих котячих панянок.

А ще Тайра влаштовувала погроми. Вона навчилася відчиняти шухляди й діставати звідти крупи, борошно, макарони — усе, до чого дотягувалася. І вивертала на підлогу.

— Ну навіщо? — зітхав Гриць, спостерігаючи, як лисичка роздирає пакет із мукою. — Ти ж це навіть не їси.

— Треба перевірити, — діловито відповідала Тайра, засипаючи кухню білим.

Жити стало веселіше. І дорожче.

Розмова про правду

Оксана намагалася їх помирити. Вечорами обходила квартиру, гладила бідних кішок, що сиділи по шафах, шепотіла їм щось лагідне. За нею назирці ходила ображена Тайра й обурено рипіла.

— Тайро, — казала мама. — Вони ж теж наша сім’я. Ми всіх любимо. Правда?

— Ні. Ні! Нікого ми не любимо, крім тебе! — люто скрипіла лисичка. — А ти любиш тільки мене!

Виходу з цього не було. І невідомо, чим би все скінчилося, якби не одна ніч.

Тайра спокійно спала під боком у мами, тихенько порипуючи вві сні, коли її розбуркав Гриць.

— Що? Що таке? Чого тобі? — сонно спитала вона. — Ти що, не бачиш? Ми з мамою спимо.

— Ходімо посидимо на підвіконні. Востаннє.

— Чому це — востаннє? — Тайра позіхнула й зацікавилася.

— Іди сюди. Я поясню.

Вони вмостилися на підвіконні й дивилися на зорі. Ніч була тиха, глибока, і небо здавалося зовсім близьким.

— Гарно як, — прошепотіла Тайра. — Десь там, серед зірок, і моя справжня мамочка…

Гриць помовчав. А потім сказав:

— Я теж скоро буду там. Прийшов мій час.

Лисичка глянула на нього й насупилась.

— Не кажи дурниць. Не можеш ти піти до зірок. Ти мій кіт. Я не дозволяю.

Гриць усміхнувся.

— Гарна ти кішка, Тайро. Тільки задерикувата й скандальна.

— Я не кішка! — обурено рипнула вона.

— Кішка, — м’яко, але твердо відказав старий кіт. — Ти виросла серед нас. Поводишся точнісінько, як усі три наші панянки. Навіть муркотіти пробуєш.

— Неправда!

— А ти згадай, — Гриць нахилився й лизнув її в голову. Так він робив колись, коли Оксана тільки принесла лисеня додому — крихітне, ледь живе. Тоді він грів її своїм великим тілом і облизував, а вона заплющувала оченята й тулилася.

— Я велика, красива й сильна лисиця! — заперечила Тайра. Але чомусь, як тоді, у дитинстві, притулилася до його пухнастого живота.

— Це моя остання ніч, — тихо мовив Гриць. — Уранці я піду.

— Не смій! Я забороняю! Ти не можеш!

— Ти ж моя хороша, — облизував її кіт. — Усе-таки добре я тебе виховав. Пам’ятатимеш мене?

Тайра обхопила його передніми лапками.

— Я сидітиму так до ранку. І нікуди тебе не пущу.

— Пообіцяй мені, — наполягав Гриць. — Що більше не кривдитимеш кішок. Не влаштовуватимеш скандалів. Не рватимеш пакети.

— Та начхати мені на кішок і на пакети, — схлипнула вона. — Тільки ти не йди.

Кіт зітхнув і облизав її голівку ще раз.

— Ти маєш мене відпустити. Я заберу з собою пам’ять про всіх вас. І любов. І звідти, згори, обов’язково наглядатиму за тобою. Чуєш? Обов’язково. Бачиш он ту велику зорю? Я буду жити там.

— А в гості до мене приходитимеш? — плакала Тайра. — Я ж так сумуватиму.

— Приходитиму, — заспокоював її Гриць. — Ночами. І ми з тобою гратимемо в місячному світлі.

Порожнє місце на підвіконні

Гриць пішов над самий ранок, як і обіцяв.

Тайра обіймала лапками холодне тіло свого друга й гірко голосила на всю квартиру. Прокинулася Оксана. Позбігалися кішки. І всі четверо сиділи навколо старого доброго кота — й плакали разом.

Того дня Тайра не з’їла ні шматочка.

— Ти тільки мені не захворій тепер, — зітхала Оксана й витирала сльози.

А вночі сталося те, з чого почалася ця історія.

Тайра тихенько зіскочила з ліжка. Насилу вилізла на стіл, підійшла до котів і лягла поряд.

— Не йдіть, прошу вас. Я більше не чіплятимуся.

Кішки не повірили. Але й не пішли. Тихо вляглися поруч, обережно, ще не вірячи. Так їх уранці й знайшла Оксана.

— Ти диви, — тільки й сказала вона.

«Любов, і більше нічого»

Тепер Тайра й три кішки — найкращі подруги. Ну, як подруги. Вони, звісно, ще й досі час від часу зчиняють штовханину. Але не зі зла, а так, для порядку. А наївшись, чесно ділять місце біля мами. Там усі четверо й сплять.

Лисичка стала слухняною. Погромів більше не влаштовує. Оксана не натішиться нею й знімає гарні відео, які збирають тисячі переглядів.

Люди пишуть, телефонують, питають: як? Як їй удалося зробити з дикого лисеняти таку лагідну домашню улюбленицю? А вона тільки розводить руками:

— Любов. І більше нічого.

Оксана, звичайно, не знає одного. Що ночами, коли вона й кішки засинають, Тайра тихенько встає. Зіскакує на підлогу й іде до підвіконня. Лапками відсуває фіранку вбік — і впускає в кімнату місячне світло.

Сідає. Дивиться на одну-єдину зорю. І шепоче:

— Ну де ти? Я ж чекаю…

І раптом у місячному промені на підлозі з’являється постать старого доброго кота.

Тайра зіскакує з підвіконня, пробує притулитися до друга — але лапки проходять крізь нього, ловлять тільки світло. Гриць лагідно її заспокоює, і вони починають ходити кімнатою. Вона розповідає йому свої новини. Він їй — про життя серед зірок.

Над ранок прощаються.

— Ти ж прийдеш іще? Правда? — питає лисичка.

— Обов’язково прийду, — відповідає Гриць. — Ми, коти, ніколи не обманюємо.

— А я… Я теж кішка! — голосно шепоче Тайра. — Я справжня лисяча кішка.

— Саме так, — погоджується кіт і йде вгору по зникаючому місячному променю.

Уранці всі прокидаються й дивляться на Тайру, яка міцно спить і всміхається вві сні.

— Що ж тобі таке хороше сниться? — питає Оксана й гладить її.

Тайра потягується. Їй сниться, як вони з Грицем літають між зірок.

А кішки дивляться на неї — і щось підозрюють.

Ох уже ці кішки.