Лист під серветками

Марк прийшов із жовтими хризантемами. Із кишені його куртки стирчала рулетка, жовта, будівельна, з потертим гачком на кінці. Таня помітила її пізніше, коли вже не було сенсу щось помічати.

— Танюшо! — він обійняв її просто на порозі, міцно, по-хазяйськи. — Три місяці, уявляєш? Я скучив, як дурний.

Вона засміялася й відступила, пропускаючи його в коридор. Марк роззуватися не став. Пройшов у кімнату, озирнувся, втягнув повітря носом.

— О, а тут уже й не пахне. Нормально так. Ти їх нарешті кудись прилаштувала?

Таня не одразу зрозуміла, про кого він.

* * *

Мами Таня майже не пам’ятала. Пам’ятала руки — теплі, з тонкою срібною обручкою, — і більше нічого. Виростила її двоюрідна тітка, Алла Дмитрівна. Невисока, сухенька, з дитинства трохи накульгувала на ліву ногу. Заміж так і не вийшла. Коли маленька Таня якось спитала чому, тітка тільки знизала плечима:

— Не склалося, сонечко. Зате в мене є ти.

Таня називала її «мама Алла». Спочатку плутала слова, а потім звикла, і так воно й лишилося назавжди.

Алла Дмитрівна все життя пропрацювала в районній бібліотеці. Додому вона приносила книжки стосами, перев’язаними шпагатом, і читала вголос щовечора. Найбільше Таня любила грубий довідник птахів, у якому тітка олівцем ставила пташечки на полях — «бачила сама». Біля горобця і синиці стояли пташечки, біля сойки теж. Біля сірого журавля — знак питання.

— Колись побачимо, — обіцяла тітка. — Обов’язково.

Коли Тані було дванадцять, вона прийшла зі школи мокра до нитки і з набухлим рюкзаком. Із рюкзака долинало тонке, сердите пищання.

— Мам Алло, вона сиділа під лавкою біля школи. Сама. Її ніхто не забрав, я дивилася цілу перерву і ще після уроків.

Алла Дмитрівна витерла племінниці мокре волосся рушником, потім зазирнула в рюкзак. Звідти на неї зиркнули два сердитих жовтих ока.

— Ну, раз ніхто, то ми, — сказала вона просто. — Неси блюдце.

Кошеня назвали Ласкою. Ім’я вийшло жартівливим: ласкавою вона якраз не була. Чужих не підпускала, на руки не йшла, а гостей проводжала з порога довгим, уважним поглядом. Але Таню з тіткою визнала одразу і на все життя.

Через три роки Алла Дмитрівна повернулася з роботи пізніше, ніж зазвичай, і з картонною коробкою від чобіт.

— Ти уявляєш, Таню? Під двері бібліотеки підкинули. П’ятеро. Ну хіба ж так можна? Ми з дівчатами розібрали всіх, кому кого. Мені от ця дісталася, найменша.

У коробці на старій кофтині лежало сіре з білим кошеня, не більше за рукавицю. Таня аж затанцювала посеред кухні. Кошеня назвали Фісею.

Ласка тоді довго дивилася на новеньку з підвіконня. Потім неквапом спустилася, обнюхала її, обережно взяла зубами за загривок і понесла на диван. Там вона вмостилася довкола малої калачиком і почала вилизувати їй маківку. Відтоді вони спали тільки так, удвох, сплетені в один теплий клубок.

* * *

Таня виросла, вивчилася, пішла працювати. А мама Алла почала потроху здавати. Спершу перестала ходити на ринок сама. Потім і по сходах доводилося спускатися з Таниною рукою. Таня взяла на себе все — прибирання, закупи, готування. Вечорами вони так само читали вголос, тільки тепер читала Таня.

Марка вона зустріла на фотовиставці в будинку культури. Він стояв біля знімка з туманом над річкою і так гарно про нього говорив, що Таня заслухалася. Вже за тиждень вона привела його знайомитися.

Того вечора Алла Дмитрівна наготувала купу страв, дістала святкову скатертину. Марк був чемний, усміхався, хвалив страви, хоча з’їв один пиріжок і то не до кінця. Ласка, щойно він сів за стіл, мовчки встала з дивана і вийшла з кімнати.

— Ну як він тобі? — спитала Таня вже потім, коли мила посуд.

Тітка довго складала скатертину вчетверо.

— Гарно говорить, — сказала нарешті. — Аж надто гарно.

І одразу ж махнула рукою, наче сама на себе розсердилася:

— Не слухай мене, сонечко. Я просто ревную. Ти в мене одна, а тут раптом хтось інший.

Таня з Марком почали жити разом в орендованій квартирі на іншому кінці містечка. До тітки Таня їздила двічі на тиждень, у вівторок і в суботу. По суботах кликала й Марка. Він щоразу знаходив причину.

— Тань, ну там же кішки твої. Ти тільки не ображайся, але шерсть ця по всіх кутках, миски на підлозі… Як ти там узагалі виросла?

— Марку, вони ж кумедні! Ти б бачив, як Фіся ганяє по коридору тітчин капець. Сама менша за той капець. А Ласка ляже тобі на груди ввечері й тарахкотить, як маленький трактор.

— Ага. Трактор, — він кривився. — Ні, сонце, без мене. Там ваші жіночі розмови, прибирання… Ти мені краще наготуй усього перед від’їздом, а я тут тебе почекаю.

Вона сміялася і готувала.

* * *

Минулої весни мама Алла злягла зовсім. Таня тепер забігала до неї щодня після роботи, а часто й залишалася ночувати. Прання, прибирання, тиша в кімнатах, яка ставала дедалі густішою. Таня кликала Марка переїхати до тітки хоча б на якийсь час. Удвох легше. Він відмовився одразу, навіть не дослухавши.

Того травневого вечора під вікном цвів бузок, і запах стояв на всю кімнату. Таня читала вголос, а тітка слухала із заплющеними очима. Ласка й Фіся лежали в неї в ногах, на ковдрі.

— Таню, — раптом тихо сказала Алла Дмитрівна, коли племінниця перегорнула сторінку. — Дівчат моїх не віддавай. Чуєш?

— Мам Алло, ну що ти таке кажеш. Кому я їх віддам?

Тітка ледь усміхнулася й нічого не відповіла.

Таня залишила нічник і пішла спати в сусідню кімнату. Розбудили її птахи. Так галасливо й радісно, ніби на вулиці хтось оголосив свято. Вона потягнулася, вмилася холодною водою і зазирнула до тітки.

— Мам Алло, ти чула, як… Мамо…

Ласка сиділа на подушці поруч і не зводила з Тані очей.

Таня набрала Марка. Він узяв слухавку не одразу, сонний.

— Марку… Мами Алли більше немає.

У трубці помовчали.

— Ох… Тримайся, сонце. Слухай, у мене нарада о дев’ятій, я тобі потім наберу, добре?

* * *

Конверт Таня знайшла того ж ранку, на підлозі біля ліжка. Мабуть, тітка тримала його під подушкою, а вночі він вислизнув. Усередині лежав заповіт на квартиру й аркуш, списаний знайомим похилим почерком.

«Таню, сонечко моє!

Знаю, як тобі зараз. Не плач довго, бо очі в тебе мамині, їх треба берегти. Я любила тебе так, як уміла, і, здається, вміла непогано.

Квартира тепер твоя. Хай не нова, хай без ремонту, зате своя. У дівчини має бути куток, де ніхто не скаже їй “збирайся”.

Прошу тебе про одне: подбай про моїх дівчат. Ласка й Фіся тепер тільки твої.

І ще. У комоді, в нижній шухляді, під серветками лежить другий конверт. Не відкривай його просто так. Відкриєш тоді, коли хтось попросить тебе позбутися моїх дівчат. Обіцяй мені.

Будь щаслива. Я завжди поруч.

Твоя мама Алла».

Таня перечитувала лист, доки не почала знати його напам’ять. Про другий конверт подумала мимохідь: дивна тітчина примха. Хто ж попросить таке? Вона зазирнула до шухляди. Конверт був там, заклеєний, під стосом накрохмалених серветок. Таня поклала його назад і засунула шухляду.

Після прощання вона вирішила переїхати в тітчину квартиру. Марк із нею не поїхав.

— Тань, давай поки поживемо окремо. Ти ж розумієш, я з твоїми котами під одним дахом не зможу. Та й там бабусею пахне ще…

Його сині очі потемніли, і він швидко відвів погляд. Таня тоді нічого не відповіла. Біль був такий, що для інших слів у ній просто не лишалося місця.

Літо минуло тихо. Таня перефарбувала віконні рами, повісила нові фіранки, винесла на смітник продавлене крісло. З тітчиної спідниці, червоної в золотаву смужку, пошила чохол на диванну подушку. Тепер Ласка з Фісею спали саме на ній. Марк дзвонив дедалі рідше. Таня помітила, що чекає цих дзвінків дедалі менше.

А в жовтні він прийшов. Із хризантемами й рулеткою в кишені.

* * *

— Кудись прилаштувала? — перепитала Таня.

— Ну котів же. Бабусиних, — Марк зазирнув до вітальні й завмер. — Тю. То вони що, досі тут?

На дивані, на смугастій подушці, лежали обидві. Руда Фіся спала, поклавши голову сестрі на плече. Ласка розплющила очі, подивилася на гостя довгим нерухомим поглядом і притисла лапою Фісю ближче до себе, ніби накрила.

— Марку, вони тут жили, коли ми з тобою ще навіть не були знайомі. Куди і з якого дива я маю їх подіти?

Її голос прозвучав так спокійно й холодно, що вона сама здивувалася.

— Таню, ну не починай. Ти подивися, яка квартира! Дві кімнати, балкон, центр майже. Тут ремонт зробити по-людськи — стіни вирівняти, плитку, сантехніку нову. І пахнути буде не котами, а грошuма, ти ж розумієш? А цих можна в село, до моєї тітки. Там миші, свобода, їм же краще буде.

Він підійшов зовсім близько і подивився їй в очі довго й наполегливо, як дивляться, коли чекають, що людина зараз здасться.

Таня погляд витримала.

— Марку. Те, що ти зараз пропонуєш, називається зрадою.

— Ой, ну все, все, — він засміявся і підняв руки. — Драма. Подумай до вечора, гаразд? Я зараз руки помию, і ми спокійно поговоримо.

Він пішов у ванну. Телефон залишив на столі, екраном догори.

Телефон коротко дзенькнув. Таня не збиралася читати. Просто подивилася, бо він засвітився просто перед очима.

«Вадим Квартири: Марку, покупець готовий оглянути двокімнатну в суботу о 12. Ти казав, хазяйка вже згодна і тварин там не буде. Підтверди».

Таня перечитала двічі. Потім ще раз. А тоді, сама не знаючи навіщо, підійшла до комода і висунула нижню шухляду.

Конверт лежав там, де вона його залишила, під накрохмаленими серветками. Цього разу вона його відкрила.

Аркуш був зовсім маленький, вирваний зі старого записника. Кілька рядків.

«Таню, якщо ти це читаєш, значить, хтось уже назвав моїх дівчат зайвими. Я не знаю, хто це буде. Але знаю, що люди, які люблять тебе, люблять і все, що любиш ти. Ті, хто просить відмовитися від цього, люблять щось інше. Подивись уважно, що саме.

А Ласці вір. Вона за всі роки жодного разу не помилилася в людині. Я перевіряла».

Таня згадала той перший вечір: пиріжки, святкову скатертину і Ласку, яка мовчки вийшла з кімнати, щойно Марк сів за стіл.

Коли він повернувся, витираючи руки об джинси, Таня стояла біля дверей із хризантемами в руках.

— Вадиму передай, що хазяйка не згодна, — сказала вона рівно. — І тварини тут будуть.

Марк глянув на телефон, потім на неї. Обличчя в нього смикнулося.

— Тань, та ти не так зрозуміла. Я просто дізнавався, скільки дадуть. Для нас же старався, на нормальне житло, у новобудові…

— Для нас ти навіть роззутися не схотів, — Таня простягнула йому квіти. — Іди, Марку.

Він ще постояв, наче чекав, що вона передумає. Потім узяв хризантеми, різко, без слова, і двері за ним зачинилися.

* * *

Увечері Таня заварила чай з липою і сіла на диван. Ласка з Фісею підібралися ближче й улаштувалися на смугастій подушці, тісно, одна до одної. Ласка поклала лапу Фісі на спину, і обидві затарахкотіли в унісон, як маленькі трактори.

Таня дістала з полиці тітчин довідник птахів і розгорнула навмання. Біля сірого журавля так і стояв олівцевий знак питання.

— Колись побачимо, мам Алло, — пообіцяла вона пошепки. — Обов’язково.

Рулетку Марк забув на полиці в коридорі. Таня не стала йому дзвонити. Наступного ранку вона виміряла нею вікно в спальні: хотіла пошити нові штори, з пташками.