Як Джордж Гаррісон із The Beatles обрав тишу саду замість шуму стадіонів

У 1970 році Джордж Гаррісон придбав вікторіанський маєток Friar Park в англійському Оксфордширі. Те, що він побачив за брамою, більше скидалося на декорації до фільму про занедбані маєтки: зарослі алеї, зруйновані декоративні елементи, сади, які втратили форму й задум. Для більшості це була б надто складна і дорога проблема. Для нього — новий сенс життя.

Йому було лише 27. The Beatles щойно припинили існування, і світ очікував, що Гаррісон порине в сольну кар’єру з головою: тури, сцени, нескінченні інтерв’ю. Але замість того, щоб жити лише у світлі софітів, він обрав паралельний шлях — відновлення старого маєтку та його химерних садів.

Friar Park наприкінці XIX століття створив сер Френк Крісп — юрист, баронет і пристрасний садівник із любов’ю до ботаніки та дивакуватого ландшафтного дизайну. Територія маєтку була радше фантазійним парком, ніж звичайним садом: штучні скелі, гроти, підземні проходи, скульптури, кам’яні жарти й великий альпійський рокарій із мініатюрною гірською композицією. До моменту, коли сюди переїхав Гаррісон, значна частина цієї краси вже зникла під шарами часу й занедбаності.

Музикант узявся до справи серйозно. Він працював разом із великою командою садівників, відновлював окремі зони парку, повертав життя альпійському рокарію, гротам, оранжереям і водній системі зі ставками та каналами. Не все можна було відродити — частину оригінального задуму Кріспа було втрачено ще раніше. Але поступово Friar Park знову став місцем, де природа й фантазія поєднуються в єдиний ландшафт.

Садівництво стало для Гаррісона не просто захопленням, а способом відновити внутрішню рівновагу після років у центрі світової уваги. Після істерії стадіонів і нескінченної слави робота із землею давала йому відчуття тиші, стабільності та реальності.

Саме у Friar Park було зроблено відоме фото з гномами для обкладинки його легендарного альбому All Things Must Pass. Поки платівка розходилася мільйонами копій, її автор усе частіше проводив час серед дерев і клумб, а не на світських подіях.

У 1980 році вийшла його книга I Me Mine, яку він присвятив, зокрема, садівникам. Гаррісон не раз говорив, що не прагне постійно жити в режимі великого шоу-бізнесу. Йому була ближча проста радість — щось посадити й побачити, як воно росте.

З роками Friar Park став для нього справжнім притулком — місцем родинного життя, спокою й творчості без зайвого галасу. Тут він міг бути не лише легендою музики, а просто людиною, якій подобається тиша, рослини й неквапливий ритм природи.

Після того, як Джорджа Гаррісона не стало у 2001 році, маєток залишився приватним, а догляд за садами продовжує його родина. Сьогодні Friar Park вважають одним із найцікавіших відновлених прикладів вікторіанського садово-паркового мистецтва — місцем, де історія, фантазія і жива природа знову знайшли баланс.

Історія Гаррісона — це не відмова від слави, а вибір рівноваги. Світ пам’ятає його за музику. Але, здається, справжній спокій він знаходив там, де речі ростуть повільно і без оплесків.