Прийняли нового вихованця, але з котом про це не поговорили: 11 фото котів, які не схвалюють нову компанію

Кіт у домі — це не просто улюбленець. Це повноправний господар квартири. Йому належать усі миски, підвіконня, найтепліше місце на дивані й, звісно, увага людини. Він великодушно дозволяє нам жити поруч, іноді навіть іде на поступки, але в глибині душі твердо переконаний: усе тут створене виключно для його зручності.

І ось у цей ідеально впорядкований світ раптом приносять когось нового. Кошеня. Цуценя. Ще одну кицьку. Господарі при цьому розчулено уявляють, як їхні улюбленці спатимуть в обіймах, дружно їстимуть із сусідніх мисок і разом ганятимуть по квартирі. А кіт дивиться на все це так, ніби йому без попередження підселили незнайомого сусіда. І з кожним днем у нього тихо накопичується список претензій.

Сьогодні — добірка вусатих старожилів, які всім своїм виглядом показують: це «свято життя» організували без їхнього дозволу.

І радий би скинути стару владу, та страшно

Найприкріше для кота — навіть не сам факт появи новенького. А те, з якою непоштивістю той починає поводитися на його території. «Хто дозволив цьому нахабному малому так радісно бігати моєю квартирою?» — обурено думає старий вусань, спостерігаючи, як кошеня носиться повз нього, наче майбутній король.

А кошеня й справді дивиться на світ упевнено. Йому ще невтямки, що тут давно розподілені ролі й головного вже призначено. Тому воно поводиться так, ніби має право геть на все. Для дорослого кота – це не просто сусідство, а справжнє випробування нервової системи.

«Старенький» проводить курс виховання новобранця

Знайомство з цуценятами викликає в котів особливі почуття. Цуценя вривається в життя кота, як маленький пухнастий ураган: хоче дружити, гратися і негайно скоротити дистанцію до рівня «найкращі друзі назавжди». А от 99% котів ділити дім із таким захопленим новобранцем зовсім не бажають.

А буває, що все навпаки

Хоча не завжди перемагає той, хто більший і старший. Історія знає чимало випадків, коли крихітне створіння швидко ставило на місце дорослого котиська.

«А в нас усе догори дриґом, — ділиться інша господиня. — Маленька кицька, яку ми підібрали на вулиці, “будує” нашого дорослого кота так, що любо-дорого дивитися. Він у три рази більший за неї, а слухається беззаперечно».

Пес може два роки прожити в родині й досі пасувати перед котом. Несе, наприклад, свою іграшку до лежанки, а кіт заступає йому дорогу — і все, пес передумав, розвернувся, пішов геть. Бо хто тут головний, усі й так добре знають.

Чому коти так важко приймають новеньких

За всіма цими «притирками» стоїть проста річ. Коти люблять порядок, передбачуваність і чіткий розподіл ролей. У цьому світі головного вже давно призначено — і це точно не новачок. Тож коли в ідеально вибудуваний котячий світ заходить хтось іще, тварині просто потрібен час, щоб змиритися з новою реальністю.

Дехто зі старожилів обирає шлях відкритого протистояння. Хтось починає охороняти стратегічно важливі точки на дивані, не пускаючи туди новенького. А хтось просто ходить квартирою з таким виразом мордочки, ніби його підступно зрадили найближчі.

Але буває і зовсім тихе входження. «А наш собака “проник” у дім так акуратно, що кішки його спершу майже не помічали, — сміється ще одна читачка. — Пару місяців ігнорували, а потім узяли й прийняли до зграї. Тепер ця банда розбишакує гуртом. Щоправда, нічого руйнівного за ними немає, з їхніх витівок можна тільки посміятися. Ми страшенно щаслива родина!»

Час лікує навіть найсуворіших вусанів

Спочатку може здатися, що кіт ніколи не пробачить людям цього конкурента, який посмів зайняти частину території та серця господаря. Та практика показує зовсім інше: навіть найсуворіші вусаті одинаки з часом відтають.

Спершу вони перестають дивитися на новенького як на особисту образу. Потім дозволяють йому бути поруч. А там, дивись, уже й вкладаються спати бік у бік. Якщо ж господарі трохи допоможуть цьому зближенню — не квапитимуть, дадуть кожному свій куточок, миску й місце для сну, — усі ці процеси відбуваються значно швидше.

«У мене рудий кіт ходив квартирою, як генерал, — згадує наша постійна читачка. — Ми взяли йому в друзі кицьку-однолітку. Спочатку він наїжджав на неї жорстко, але місяці через три влада змінилася. Тепер вони — генеральша й вусатий бандит. При цьому кіт для неї ще й смаколики краде».

Тож насправді коти — добродушний народець. Просто шлях до прийняття в них пролягає через осуд, драму й період виразного мовчання. Головне — дати їм трохи часу. А потім одного вечора ви застанете обох на одному дивані, притулених один до одного, ніби ніякої війни за територію ніколи й не було.

А як ваші коти й кішки приймали нового члена зграї? Поділіться своїми історіями в коментарях — упевнена, у кожного знайдеться що розповісти!