«Вибачте, люба, без наліпки не можна»: як королеву не впізнали на улюбленому кінному шоу та ще 11 цікавих дрібниць із життя Єлизавети II

Про неї написано сотні книжок, але за сімдесят років правління вона так і не дала жодного традиційного інтерв’ю пресі. Чимало того, що відомо про побут Єлизавети II, зібране по крихтах: спогади кравчинь, кухарів, охоронців, гостей за обіднім столом. І саме ці дрібниці виявилися найцікавішими.

Лілібет

Маленька принцеса не могла впоратися з власним ім’ям — «Елізабет» ніяк не вимовлялося, виходило «Лілібет». Дитяче прізвисько прижилося. Так її кликали батьки, дідусь і бабуся, а Георг VI, за поширеним переказом, казав про доньок: «Лілібет — моя гордість, Маргарет — моя радість».

Дитячі листи до рідних вона підписувала так само. Принц Філіп залишався одним із небагатьох людей, які називали її Лілібет до кінця життя.

У 2021 році Гаррі та Меган назвали свою новонароджену доньку Лілібет — і Британія сперечалася про цей вибір не один місяць.

Королева, яка мовчала

Історик Девід Старкі якось запропонував для неї прізвисько — Єлизавета Мовчазна. Або Незмінна. У 2015 році він сказав на BBC Radio 4, що вона зробила абсолютним правилом не говорити нічого й ні про що, а на її вуста, щойно починається офіційна частина, ніби вішають великий замок.

Старкі, до речі, додавав, що наодинці вона зовсім інша: гостра на язик, дотепна, чудово пародіює людей. Публіка цього майже не бачила. Королева знімалася в документальних фільмах і говорила перед камерою, але звичайних газетних інтерв’ю не давала ніколи.

Два дні народження

Народилася вона 21 квітня 1926 року. А офіційно вітали її аж у червні — зазвичай у другу суботу.

Традиція відзначати офіційний день народження монарха окремо від справжнього існує понад два з половиною століття. Дату обирали так, щоб урочистий парад мав більше шансів відбутися за доброї погоди: квітень у Британії холодний і непередбачуваний. Офіційний сайт королівської родини наводить приклад Едуарда VII, який народився у листопаді, а святкував наприкінці весни чи на початку літа.

Справжній день народження Єлизавета відзначала переважно приватно, у колі рідних.

Триста листів щодня

Пошта від підданих приходила до палацу мішками — за підрахунками британської преси, близько трьохсот листів на день. Читати все це фізично неможливо, тож їй приносили добірку. Королева читала деякі з листів і могла доручити підготувати особисту відповідь.

Кореспонденцією займалися працівники палацу та особисті секретарі. Відповідь надходила на бланку палацу й починалася приблизно так: «Королева просила подякувати вам…» Люди зберігали ці конверти роками.

Рукавички, які прали, а не викидали

Її рукавички шили в майстерні Cornelia James у графстві Східний Сассекс. Знайомство почалося ще у 1947-му: для весільного виїзду принцеси Єлизавети рукавички замовили саме там. Королівський патент майстерня отримала у 1979 році й тримала його до 2022-го — про це розповідає сама компанія.

Бавовна, довжина на кілька сантиметрів більша за стандартну, щоб під час рукостискань не виднілося зап’ястя. Женев’єва Джеймс, дочка засновниці, розповідала в інтерв’ю, що королева не викидала пару через дрібне пошкодження: рукавички прали й лагодили. «Вона носитиме їх сорок років і дістане ті, що куплені колись давно», — казала вона.

Черевики, які розношувала інша жінка

Десятиліттями королева віддавала перевагу схожим моделям чорних туфель на невисокому підборі — зокрема виробництва лондонської майстерні Anello & Davide. Серед клієнтів цієї фірми свого часу були Мерилін Монро та учасники The Beatles: саме там народилися легендарні «бітлівські» чоботи.

А нове взуття розношувала Анджела Келлі — багаторічна особиста помічниця, радниця з гардероба й довірена особа королеви. Вона сама зізналася в цьому у своїй книжці: у них однаковий розмір ноги, а вільного часу в Єлизавети не було зовсім. Правила суворі: тільки в шкарпетках і тільки по килиму. Щоб туфлі стали м’якими, але залишилися бездоганними.

Сумочка, про яку ходили легенди

Це найвідоміша історія про неї — і водночас та, яку палац ніколи офіційно не підтверджував.

За словами королівського історика Г’юґо Вікерса, чорна сумочка Launer на згині ліктя слугувала непомітним сигналом для помічників. Сумочка перекочувала з однієї руки в іншу — розмову час згортати. Сумочка на столі — вечеря закінчиться хвилин за п’ять. Сумочка на підлозі — рятуйте негайно.

Вікерс переказував і ще один нібито сигнал: якщо королева починала крутити обручку, зволікати не варто було зовсім. Підтвердження від палацу ці історії не мають — це переказ людей, які спостерігали за нею роками.

Що, за словами біографів, лежало всередині

Офіційного переліку вмісту сумочки не існує. За повідомленнями біографів, зазвичай вона не носила ані ключів, ані гаманця. Зате, за даними Саллі Беделл Сміт та інших авторів, там могли лежати окуляри для читання, носовичок, м’ятні льодяники, авторучка, дзеркальце й помада.

Королівський автор Філ Дампір писав про металеву пудреницю — весільний подарунок Філіпа 1947 року, і про колекцію дрібних талісманів: крихітні собачки, конячки, сідельця, здебільшого подарунки від дітей. По неділях, за тими самими розповідями, у сумочці лежала акуратно складена банкнота для церковної скриньки.

І окремий предмет, який досі викликає захват: гачок на присосці. Гостя одного з обідів розповідала, що бачила, як королева непомітно прикріпила присоску під стільницею — щоб повісити сумочку й не ставити її на підлогу.

Помада на замовлення до коронації

До коронації 1953 року для Єлизавети II створили спеціальний відтінок червоної помади, який мав пасувати до церемоніального вбрання. У популярних публікаціях це замовлення часто приписують компанії Clarins, хоча заснували її лише наступного року — тож авторство бренду викликає сумніви.

Коронація Єлизавети II стала першою британською коронацією, яку повністю транслювали по телебаченню, тож зовнішній вигляд продумували до дрібниць.

Який саме відтінок вона носила щодня, палац не розкривав ніколи. Відомо, що королівський патент мали і Clarins, і Elizabeth Arden. Її неодноразово бачили за тим, як вона поновлювала помаду просто за столом, іноді навіть без дзеркальця.

Серіал і полювання на неточності

Браян Гоуї, автор книжки про побут палацу, стверджував, що королева дивилася «Абатство Даунтон» і найбільше задоволення отримувала не від сюжету, а від пошуку історичних неточностей.

За його ж розповіддю, в одній із серій вона помітила, що в юного офіцера на грудях нагороди, яких у ту епоху ще не існувало. Допомагало й те, що вона добре знала Гайклер-касл — маєток, де знімали серіал.

«Я думав, якась бабуся заблукала»

За історією, яку згодом переказала британська преса, у 1991 році 65-річну Єлизавету спочатку не пустили на Royal Windsor Horse Show — кінне шоу, яке вона дуже любила й регулярно відвідувала. Охоронець на вході не впізнав жінку в хустці й буденно кинув: «Вибачте, люба, без наліпки не можна».

Вона відповіла: «Гадаю, якщо ви перевірите, мене пропустять». Він перевірив. Потім виправдовувався, що прийняв її за бабусю, яка заблукала.

Схожа історія трапилася й біля Балморалу. Колишній охоронець Річард Ґріффін розповідав, як під час прогулянки до них підійшли туристи й запитали, чи доводилося їй бачити королеву. «Мені — ні, а от Дік бачить її регулярно», — відповіла Єлизавета й кивнула на охоронця. Турист так нічого й не зрозумів: за словами Ґріффіна, він навіть попросив королеву сфотографувати його разом з охоронцем.

Чай, яскраві кольори й особливі права монарха

За словами колишнього королівського кухаря Даррена Макґрейді, вона віддавала перевагу Earl Grey із невеликою кількістю молока й без цукру, а післяобідній чай залишався частиною її щоденного розпорядку — де б вона не була.

Яскраві пальта й капелюшки теж мали причину. «Королева усвідомлює, що має бути помітною для якомога більшої кількості людей», — писала Анджела Келлі. Її невістка Софі пояснювала простіше: у натовпі в десять рядів людина має хоча б побачити краєчок капелюшка й сказати «я бачила королеву». Фразу «мене треба бачити, щоб у мене вірили» їй приписують десятиліттями, хоча біографу Ґайлзу Брандрету вона зізналася, що не пам’ятає, щоб таке казала: «Звучить радше як Вікторія».

Британський паспорт їй не був потрібен: цей документ видавали від імені монарха. Керувала автомобілем вона теж без звичайного водійського посвідчення. Як монарх, вона представляла Корону, за якою зберігалося давнє право на непозначених лебедів-шипунів у відкритих водах. На практиці це право реалізували лише на окремих ділянках Темзи та її притоках. За життя Єлизавета II мала понад тридцять коргі та доргі — помісей коргі й такси, які з’явилися після схрещення королівських коргі з таксою на ім’я Піпкін, що належала принцесі Маргарет. А 1976 року вона стала першою главою держави, яка надіслала електронне повідомлення через мережу ARPANET.