Цей будинок розчулив мене. Подивіться як тут живе родина з 82-річною матусею

Дехто гляне на цей будинок і скаже: звичайна фінська оселя — стримана, прохолодна, без особливого затишку. Але ж ми знаємо: краса завжди залежить від погляду того, хто дивиться.

Ця історія торкнула мене дуже глибоко. У ній є щось інтимне й справжнє — вона пробудила спогади, наповнила душу тихим теплом і надовго залишилася в серці.

Уявіть собі: цей дім уже майже сто років належить одній родині. Його не продали, не обміняли на щось «зручніше» чи «сучасніше». Він переходить від покоління до покоління, а нащадки й далі живуть тут — дбайливо, з повагою до минулого та родинної пам’яті. У невеликому містечку, де мешкає трохи більше шести тисяч людей.

Сьогодні таке — велика рідкість. Я сама виросла в містечку приблизно на п’ятдесят тисяч жителів, і майже ніхто з моїх однокласників там не залишився. Усі роз’їхалися: у мегаполіси, за кордон, часто забираючи з собою і батьків. А ця сім’я зробила інший вибір. Вони залишилися. Живуть, цінують і бережуть. Саме тому мені захотілося розповісти про них.

Родина Рантакарі — це 46-річна журналістка Улла, її чоловік Калле, якому 50, і 82-річна мама Улли. Вони мешкають у фінському містечку Пялькяне, приблизно за дві години їзди від Гельсінкі.

Пялькяне зовсім невелике — трохи більше шести тисяч мешканців. Будинок родини збудували ще у 1936 році, і сьогодні він перебуває під охороною Фінського агентства з охорони культурної спадщини. У нього навіть є власне ім’я — вілла Тільда (Villa Tilda).

Загальна площа будинку — 118 квадратних метрів. У 1990-х роках його відреставрували, а опалення й водопостачання тут централізовані.

«Це наш родинний дім. Його зводили для тітки мого дідуся — Матильди, яку всі в родині називали просто Тільдою. Звідси й назва вілли. Моя мама успадкувала цей будинок від доньки Матильди», — розповідає Улла.

У дитинстві вона проводила тут майже весь час: літні канікули, більшість вихідних і всі різдвяні свята. Ще підлітком Улла мріяла колись повернутися до Пялькяне, відновити віллу й оселитися в ній уже зі своєю сім’єю.

Так і сталося. Після закінчення університету, на початку 2000-х, вона повернулася до рідного містечка, щоб бути ближче до батьків. А у 2021 році, за рішенням мами, стала єдиною господинею цього дому. Для неї це було надзвичайно зворушливо й важливо.

У родині є особлива традиція: вже майже двадцять років кожного грудня вони прикрашають дім до Різдва. Разом ставлять ялинку, оздоблюють кімнати, дістають зі скринь старовинні прикраси.

Ялинка завжди жива — її купують у знайомого лісника. Цього року на гілках можна побачити не лише куплені іграшки, а й солом’яні зірочки ручної роботи. Їх Улла виготовляє разом зі своєю мамою — це заняття допомагає літній жінці тренувати дрібну моторику й дарує радість обом.

Живий вогонь у печі наповнює дім теплом у довгі зимові вечори. Улла, як і її мама, любить сидіти з книжкою в старому кріслі біля вогню. Кахляна піч виглядає автентично, хоча насправді вона нова — її встановили у 2025 році замість старої. А червоні шпалери у вітальні — від Morris & Co.

За традицією ялинку ставлять не лише у вітальні, а й на літній веранді. Хоча вона не опалюється, на свята її теж прикрашають. Обов’язковий елемент святкового столу — композиція з живих квітів.

Улла любить декор, але підходить до нього дуже стримано. Без надмірностей — лише речі, відібрані роками. На вікні — саморобна різдвяна зірка з картону. На підвіконнях і столах — свічки в старовинних підсвічниках, що збереглися ще з часів першої господині вілли, Матильди.

«Ми ніколи не прикрашаємо дім з розмахом. Нам важливо створити святкову атмосферу простими засобами. За роки у нас зібралася велика колекція прикрас: фарфорові ангели й ельфи початку ХХ століття, що залишилися від попередніх мешканців, мої дитячі іграшки та речі з минулого», — каже Улла.

Поруч із кухнею облаштована спальня мами Улли. Раніше вона жила на другому поверсі, але з віком сходи стали складними, тож для неї створили затишну кімнату на першому. Тут теж панує святковий настрій: гіацинт на столику й свічки у безпечних підсвічниках.

На сходовому майданчику другого поверху — особлива атмосфера. Малиновий диван 1930-х років, американська дорожня скриня початку ХХ століття, старий килим із батьківського дому. Приглушене світло й свічки підкреслюють відчуття давнини, а дрібні деталі додають святкового настрою. Стара швейна машинка тут теж невипадкова — колись вона належала самій Тільді.

У домі зберігається ціла пачка різдвяних листівок, перев’язана червоною стрічкою. Це справжня сімейна реліквія: найдавніші з них датуються ще XIX століттям.

Живі квіти, зокрема гіацинти, зазвичай асоціюють із весною, але Улла знайшла їм місце й у зимовому декорі. На підвіконнях — композиції з квітів, гірлянд і старовинних фарфорових фігурок.

Так виглядає спальня Улли. Її чоловік спить в окремій кімнаті. Тут панує рожевий колір — улюблений відтінок господині. Туалетний столик дістався від бабусі, а лампу й дерев’яний стілець привезли зі старого батьківського дому.

Книги, дерев’яна скринька, гілочки кипариса й фарфорова фігурка складаються в стриману різдвяну композицію.

Спальня господаря дому виглядає лаконічніше — колись тут жила мама Улли.

Навіть ванну кімнату не залишили без уваги: свічка в латунному підсвічнику, зелені гілочки у вазі, ялинові лапи з білою стрічкою над дзеркалом.

Улла ділиться двома порадами для створення різдвяного настрою — одна з них не зовсім очевидна:

«Окрім прикрас, у нас є окремі скатертини й текстиль, які ми дістаємо лише на Різдво. І ми завжди замовляємо квіткову композицію для святкового столу, а решту столів прикрашаємо самі — живими квітами або сухоцвітами в старому посуді та кошиках».

А як вам цей дім? Чіпляє за живе чи здається цілком звичайним? Мені буде цікаво почути будь-яку думку.