Орел ніколи не сперечається зі змією…

Орел ніколи не сперечається зі змією.
Не тому, що не здатен,
а тому, що в тому немає жодного сенсу.

Опуститися до її рівня — означає втратити свій час і свою силу.
Хіба варто пояснювати політ тому,
хто ніколи не відривався від землі?

Змія не знає радості неба,
не відчуває свободи, коли крила торкаються вітру.
Її світ — це пилюка й каміння,
її зброя — шипіння та отрута.

Поки орел ширяє над хмарами,
вона повзе й сичить, намагаючись затьмарити його висоту.
Та не тому, що бачить більше чи знає краще.
Просто їй болить саме видовище чужого злету.

Є люди, схожі на ту змію.
Їм важко дивитися на твою радість і твої перемоги.
Не тому, що ти їм завдав болю,
а тому, що твій політ нагадує:
вони самі так і не зважилися злетіти.

Вони обмовляють, принижують, брешуть,
але не заради істини.
Усе, чого вони прагнуть, —
змусити тебе опуститися донизу,
стати таким, як вони.

Але твоя доля — не плазувати.
Ти не народився для того, щоб виправдовуватися перед тими,
хто ніколи не прагнув зрозуміти.

Не витрачай сили на тих,
хто чекає лише твого падіння.
Помовчи. Відпусти.

І піднімайся далі.
Бо варто зупинитися —
і вони отримають свою перемогу.
А ти створений не для того, щоб подобатися всім.

Ти прийшов у цей світ, щоб летіти.
Високо. Вільно. Як справжній орел.