Марк і Олівія. Історія кохання, що тримається не на гучних словах
Коли Семюел Клеменс, якого світ згодом пізнає як Марка Твена, одружився з Олівією Ленгдон, він із притаманним йому гумором сказав приятелеві:
«Якби я раніше знав, що шлюб може зробити людину настільки щасливою, я б не чекав, поки в мене з’являться зуби, а одружився років на тридцять швидше».
Йому було лише тридцять два — і попереду ще ціле життя.
Його шлях до слави був далекий від легкого. Він рано пішов працювати, змінив безліч занять: учився друкарській справі, ходив лоцманом на пароплавах, безуспішно шукав щастя в срібних шахтах. І лише згодом знайшов своє справжнє покликання — слово. Гострий розум, іронія й дар оповідача швидко зробили його відомим на всю країну.
Закохався він дивно — спершу не в жінку, а в її образ. Друг показав йому медальйон із портретом Олівії, а вже потім організував знайомство. За два тижні Твен наважився на пропозицію. Олівія не була байдужою, але вагалася: він здавався їй поганою “партією” — старшим, простішим, без статків і не з того кола, до якого вона звикла. Вона сказала «ні».
Він не здався. Спробував знову — і знову отримав відмову. Цього разу через його формальне ставлення до релігії. Твен, не втрачаючи іронії, відповів:
«Якщо потрібно — стану ідеальним християнином». Та, не дуже вірячи в успіх, поїхав.
Дорогою до вокзалу його екіпаж перекинувся. Скориставшись нагодою, він перебільшив свої травми й знову опинився в домі Олівії. Поки вона доглядала за ним, він зробив останню спробу — і цього разу вона сказала «так».
Після весілля він щиро намагався бути таким, яким вона хотіла його бачити: читав із нею Біблію, молився перед їжею, відкладав тексти, що могли її засмутити.
Тисячі сторінок так і залишилися в шухлядах. Олівія стала його першим редактором і найприскіпливішим критиком — саме вона змусила прибрати різкі слова з «Гекльберрі Фінна». Донька Сюзі колись влучно сказала:
«Мама любить мораль. Тато — котів».
Він обожнював дружину беззастережно:
«Якби вона сказала, що носити шкарпетки — це гріх, я б одразу перестав», — жартував він.
А вона називала його своїм «сивочолим хлопчиком» і дбала про нього з ніжністю й терпінням.
Їм довелося пройти крізь втрати, злидні, біль і труднощі. Але вони ніколи не ставали по різні боки. Він не підвищував на неї голос, вона не дорікала йому. Він захищав її завжди, вона вірила в нього без умов. Коли у шістдесят років Твен вирушив у подорож навколо світу, Олівія залишила дім і поїхала з ним — бо знала, що йому потрібна не слава, а її присутність.
Марк і Олівія. Історія кохання, що тримається не на гучних словах, а на довірі, повазі й внутрішній єдності — тій, яку не руйнують ні роки, ні випробування.
