Мамина кішка

Кішка нечутно підійшла ближче і понюхала коробку. Оксана простягнула до неї руку — і тут же почула розлючене «шшш», злякано відсмикнувши долоню.

Після похорону минуло три дні. Оксана нарешті приїхала до маминої квартири, щоб розібрати речі й прилаштувати комусь кішку.

На всі клопоти вона теж відвела собі три дні — довше не дозволяли справи. Треба було повертатися до своєї маленької фірми і знову брати все у свої руки.

Оксана не встигла вставити ключ у замок, як двері відчинилися. На порозі стояла сусідка — тітка Люба.

— Ой, Оксаночко, приїхала. А я оце кішку вашу зайшла погодувати… Ну чисто звірюка! Сичить, гарчить, ховається. Вона й раніше нікого, крім твоєї мами, не визнавала, а тепер і поготів. Може, хоч до тебе підійде… Ну йди, йди, доню, в хату, тобі, мабуть, самій побути треба, а я вже тут з цією кішкою.

Тітка Люба пішла до себе, ще раз співчутливо похитавши головою на прощання.

Оксана залишилася сама. Точніше, наодинці з кішкою, жовті очі якої пильно стежили за нею з-під дивана.

— Киць-киць-киць… — Оксана зазирнула під диван, але Муся зустріла її агресивним сичанням.

Жінка зітхнула й пішла на кухню заварювати чай з дороги.

Мамина кухня пахла дитинством

Мамина кухня була така сама затишна, як колись. Баночки з чаєм і спеціями, мамині в’язані серветки, прихватки ручної роботи.

Лише кілька років тому, коли мама підібрала на вулиці кошеня, до вивіреного роками порядку додалися нові речі: мисочки, дряпка, пакети із сухим кормом.

Оксана повільно пила гарячий чай і думала про те, наскільки ж мамі була дорога ця вреднюща кішка.

За що вона її так любила? Сичить, дряпається, поводиться нестерпно. Треба подзвонити в притулок. Нехай забере хтось це чудовисько.

Весь вечір Оксана розбирала речі. Мамині старі сукні, книги з рецептами, коробочки з голками й нитками. Муся вилізла з-під дивана і уважно стежила за Оксаною, сидячи в дверях кімнати, на безпечній відстані.

Оксана від нудьги почала розмовляти з кішкою вголос:

— Ось, бачиш? Мамина улюблена сукня. Вона в ній була на моєму випускному. Так пишалася моїм червоним дипломом… На новосіллі теж у ній була, коли я квартиру купила. Усе бідкалася, що далеко живу.

Ось сумочка. Чеки з ветклініки… Ох, і намучилася вона з тобою, тваринко. Постійно дзвонила і скаржилася, що ти хвоpієш. Я на лікування тобі також скидувала..

Кішка мовчки сиділа в одній позі, трохи схиливши голову, і, здавалося, уважно слухала.

— А потім усе тобою хвалилася. «Муся спіймала мишу!», «Муся навчилася відчиняти лапкою двері!», «Я Мусі нову лежаночку зробила!». Любила вона тебе.

Оксана зітхнула й запакувала останню порцію речей з полиці в пакет. Завтра все це поїде на смітник.

На антресолях чекала коробка з дитинством

Залишався останній ривок — антресолі. Тут, серед пакетів зі старим взуттям, ялинкових прикрас і підшивок старих журналів, Оксана знайшла кілька запилюжених коробок.

У них були її дитячі речі. Ось пінетки. Ось стара лялька, найулюбленіша. Ось фотографії.

Мама, молода, вродлива, усміхнена. І поруч першокласниця Оксана, серйозна, насторожена.

А ось малюнки. Яскрава, розхристана квітка, більше схожа на червону ляпку, і підпис: «Оксана Ковальчук, 1-А клас».

Оксана мимоволі всміхнулася і присіла на диван. Кішка нечутно підійшла ближче й понюхала коробку. Жінка простягнула до неї руку — і тут же почула розлючене «шшш», злякано відсмикнувши долоню.

Муся відскочила назад і знову втупилася в Оксану уважними, злими очима.

Останній пункт — мамині документи

Наступного дня Оксана взялася за кухню. Розібрала холодильник, спакувала крупи, окремо склала все Мусине «придане», разом із дряпкою та лежанкою. Провозилася до вечора. Муся кілька разів підходила до поїлки й неохоче гризла корм.

Решту часу кішка насторожено дрімала на кухонній шафці під стелею, за кожного шарудіння розплющуючи жовті очі й спостерігаючи за Оксаною.

Під вечір утомлена жінка взялася за останнє — мамині документи. Зібрала те, що знадобиться в нотаріуса, окремо відклала непотрібні папери і старі квитанції.

І раптом побачила на дні старої теки зі стертим написом «Наш випуск» якийсь лист. Почерк був мамин.

«Оксаночко!»

«Оксаночко!

Найпевніше, мене вже немає, раз ти це читаєш. Заповіту я не залишала, ти ж у мене одна, донечко, спадкоємиця.

Залишу тільки одне прохання. Я знаю, ти в мене дівчинка бойова, рубаєш з плеча. Напевно, всі мої речі тепер повикидаєш, ти ж їх завжди старим мотлохом називала. Ну, грець з ними, викидай.

Про одне тільки прошу — не віддавай нікому Мусю!

Знаєш, коли ти поїхала, мені так самотньо було. Одне втішало — думала, ти заміж вийдеш, онуки підуть, на літо приїжджатимуть. Але ти в мене в батька вдалася, вперта, кар’єристка. Що ж, значить, така твоя доля. Я змирилася.

Тільки знаєш, дитинко, самотня старість — це дуже важко. А тут кішечка знайшлася, Муся. Я з нею і по лікарях, і по магазинах з іграшками. Зовсім як з тобою в дитинстві.

Ніби дитина в мене з’явилася, така сама вперта, характерна, як ти. Я навіть лежанку їй з твого старого светра пошила, пам’ятаєш, того, синього?

Муся та твої дзвінки — ось і всі мої причини жити, вранці вставати. Ти вже забери її, Оксаночко. А мене пробач, якщо чимось тебе скривдила. Не плач по мені сильно.

Мама».

Одне вологе й холодне торкнулося руки

Лист випав з тремтячих Оксаниних рук, і вона знесилено опустилася в крісло, заплакавши.

— Мамочко, пробач ти мене, мамочко, — беззвучно повторювала вона, задихаючись від сліз.

У руку тицьнулося щось вологе й холодне.

Поруч стояла Муся і стривожено дивилася на Оксану. Замість звичного злого сичання почулося обережне запитальне «Мяу?».

— Що, сестричко, завтра додому поїдемо, — усміхнувшись їй крізь сльози, сказала Оксана.

Уранці Оксана віддала продукти тітці Любі, мамині речі відвезла в центр допомоги нужденним. А в Мусину переноску поклала лежанку — ту саму, із синього светра.