З відра листя на кухні — до фабрики: історія українця, який робить папір без вирубки лісів

Ця історія почалася не в лабораторії великої корпорації і не в науковому інституті з мільйонними бюджетами. Вона почалася зі звичайного шкільного завдання у селі Сокирниця на Закарпатті.

Хлопчик на ім’я Валентин Фречка йшов додому, дивився на купи опалого листя під ногами — і замість того, щоб просто пройти повз, поставив собі дивне запитання.

А що, як усе це не сміття? Що, як із листя, яке ми щоосені згрібаємо й палимо, можна зробити справжній папір — і не рубати заради нього дерева?

Йому було сімнадцять. У тому віці більшість підлітків думає про що завгодно, тільки не про целюлозу. А Валентин узяв відра, назбирав листя і почав експериментувати вдома, як справжній винахідник-самоук.

Варив, подрібнював, шукав спосіб виділити з сухого листя волокна, придатні для паперу. Спочатку виходила якась незрозуміла каша. Потім — щось схоже на грубий сірий аркуш. А далі стало зрозуміло: ідея працює.

Від шкільного досліду до золота на олімпіаді

Свій проєкт хлопець захистив на міжнародній олімпіаді юних винахідників у США — і привіз звідти золото. Уявіть собі: підліток із закарпатського села приїжджає на світовий конкурс із відром переробленого листя і обходить дітей, за спинами яких стоять цілі наукові центри. Саме тоді стало ясно, що це не просто вдалий шкільний дослід, а початок чогось значно більшого.

За кілька років навколо цієї ідеї виросла ціла компанія — Releaf Paper. Валентин заснував її разом із партнерами, і те, що починалося з відра листя на кухні, перетворилося на бізнес, про який заговорили в Європі.

Папір, паперові пакети й пакування, зроблені без жодного зрубаного дерева — тільки з того, що місто й так вивозить на смітник.

Як листя перетворюється на папір

Принцип насправді простий і водночас геніальний. Опале листя збирають — зокрема й у міських комунальних служб, для яких це звичайні відходи. Далі його ретельно очищають і переробляють механічно та хімічно: подрібнюють, розм’якшують під тиском і парою, виділяють волокна.

Що важливо — без хлору, без сульфатів і сульфітів, тобто без агресивної хімії, яку зазвичай застосовують на звичайних целюлозних комбінатах. На виході — крафтовий папір, з якого можна робити пакети, блокноти, коробки й пакувальний матеріал.

Цифри вражають найбільше. Приблизно з 2,3 тонни опалого листя виходить одна тонна целюлози. Щоб отримати стільки ж целюлози звичним способом, довелося б зрубати близько сімнадцяти дерев середнього розміру. Сімнадцять дерев — за рахунок того, що ми звикли вважати сезонним сміттям.

Чому це справді важливо

Тут вигода відразу з кількох боків, і кожен важить чимало:

• менше дерев іде під сокиру заради целюлози й паперу;
• менше листя спалюють — а отже, менше диму й шкідливих викидів у повітря наших міст;
• міста отримують спосіб дівати кудись гори органічних відходів, які щоосені перетворюються на головний біль для комунальників;
• з’являється екологічна альтернатива пластиковому пакуванню.

Часто забувають про ще один момент. Коли листя гниє на звалищі або горить у дворі, воно не зникає безслідно — під час розкладання виділяються гази, що додатково навантажують довкілля. А тут те саме листя отримує друге життя: замість диму й купи на смітнику — акуратний пакет, коробка чи аркуш паперу, який комусь ще послужить.

Ідея, яку помітила Європа

Найдивовижніше, що ця історія розпочалася з юнака, у якого не було ні мільйонів, ні великої команди, ні гучного імені. Була ідея й уперте бажання довести, що навіть звичайне листя під ногами може стати ресурсом. І цю ідею помітили. Releaf Paper отримав грант від Всесвітнього фонду дикої природи, а згодом — 2,5 мільйона євро від Європейської комісії на будівництво власної фабрики.

Технологію самого Валентина відзначали на міжнародному рівні, а до компанії почали звертатися з різних куточків світу — від Нідерландів і Німеччини до країн, де у величезних обсягах вирощують ананаси й банани, після яких залишаються тонни рослинних відходів.

Виявилося, що листя — лише початок. Той самий підхід можна застосувати й до інших сільськогосподарських відходів, яких у світі щороку утворюються мільйони тонн.

Поки одні бачать під ногами звичайне опале листя, яке треба кудись подіти, інші бачать у ньому майбутнє без вирубки лісів. І саме такі історії нагадують просту річ: великі зміни іноді починаються не з великих грошей, а зі звичайного шкільного досліду й одного впертого запитання — а що, якщо спробувати інакше?