Можливо, треба вміти вчасно відпускати і жити для себе?
-Мамо, чому ти ніколи не попереджаєш, що приїдеш?! Ще й завжди тягнеш купу всього, а куди мені це дівати? – замість вдячності в голосі Оксани звучав докір і невдоволення.
— Та це ж усе для вас. Своє, домашнє, закрутки, соління, усе натуральне, – зітхнула Ніна Федорівна і сіла на кухні.
Дорога ставала дедалі важчою, з кожним роком їй було все складніше. Троє дітей вже давно виросли й розлетілися з рідного гнізда. У кожного своє життя, часу на старих батьків зовсім не залишалося.
Старший син жив у Британії останні кілька років. Власна сім’я, троє дітей, але батькам онуків ніколи не привозив – тільки фото та відео надсилав. Навіть на телефонні дзвінки не завжди знаходив час, а дні народження батьків частенько забував привітати. Коли ж вони просили привезти онуків, завжди відмовляв, посилаючись на зайнятість.
Середній син оселився в Ризі. Він також мав сім’ю – сина і дочку, проте телефонував рідко, а востаннє приїжджав із дітьми вже давно. Але принаймні не забував про батьків.
Молодша дочка завжди була улюбленицею. Жила зовсім недалеко від них, але тепер і вона майже не навідувалась. У неї також народився син, а особисте життя ніяк не складалося. Батьки багато допомагали їй з вихованням онука, але з часом вона забрала хлопчика до себе, і більше в батьківському домі не з’являлася. Та й заміж так і не вийшла, батько дитини давно зник.
Єдиний онук жив поруч, але й з ним бабуся не могла бачитися часто. Телефонні розмови не замінять живого спілкування, а вони всі кудись постійно поспішали, зайняті своїми справами.
Ніна Федорівна багато разів просилася в гості, але дочка завжди знаходила привід відмовити. Одного разу вона не витримала і вирішила приїхати без попередження. Вона не сподівалася, що її зустрінуть так холодно. Чоловік залишився вдома через проблеми з серцем, і Ніна приїхала сама.
-Мамо, ти ж попередила в останній момент! Якби я поїхала у відрядження, ти б не змогла мене застати. Я повідомлення побачила пізно, з роботи не відпрошувалася. А в холодильнику порожньо, нічого не приготовано.
-Оксаночко, не сварись так. Ми з батьком і так ледве наважилися написати повідомлення. Телефони – це для нас важко. Ми просто дуже скучили за вами.
— Чому така поспішність? Що з батьком?
— Нічого серйозного, просто тиск у нього тепер часто підвищується.
У дверях з’явився Сергій, її син. Хлопець був невдоволений, адже мати обіцяла забрати його, а йому довелося їхати автобусом. Проте бабуся одразу ж кинулася його обіймати.
-Як ти виріс, вже зовсім дорослий! – радісно вигукнула вона.
— Бабусю, ти мене задушиш! – буркнув хлопець, хоча теж був радий її бачити.
— Що будемо вечеряти? – запитала Ніна Федорівна.
— Мама щось приготувала, зараз накрию, – відповіла Оксана.
Вона подала на стіл страви, порції яких були маленькі, але всім вистачило. Ніна Федорівна подумала, що, можливо, у дочки бракує грошей, тому вирішила допомогти фінансово. Після вечері Ніна Федорівна оглянула будинок. Меблі були дорогі, техніки багато – явно потреб тут не було.
— А ти надовго до нас? – поцікавилась дочка.
— Вже набридла? Та ні, ненадовго, батька і господарство залишити не можу.
— Зараз важко з квитками, завтра спробую купити, – відповіла Оксана.
Залишатися довго не було сенсу – їй дали зрозуміти, що вона тут зайва. Чотири дні Ніна Федорівна готувала їжу для родини, але все було не так – то занадто жирно, то не сучасно. Внук уникав її, дочка була постійно зайнята. Бабусю ніхто не хотів бачити.
Коли Ніна випадково почула, як Сергій питає у матері, коли бабуся поїде, її серце стиснулося від болю. Вона зібрала речі і була готова їхати.
— Мамо, а куди ти? Квиток лише на завтра!
— Зміню квиток. Мені тут більше немає чого робити.
Ввечері, повернувшись додому, Ніна Федорівна зустріла свого чоловіка, який з радістю слухав її розповіді.
— Все чудово, нас так тепло прийняли, що ледь відпустили додому.
Сидячи поруч з чоловіком, Ніна Федорівна тихенько думала про те, як можна було віддати всю себе дітям і в підсумку стати їм зайвою. Можливо, треба вміти вчасно відпускати і жити для себе?
