Чому українці обожнюють кріп, а іноземці його терпіти не можуть
Кріп для українця — це не просто зелень. Це аромат дитинства, борщу, бабусиних пиріжків і городів. Це майже символ національної кухні. Його додають у супи, салати, м’ясо, рибу, соління, навіть в картоплю з маслом. Для багатьох українців страва без кропу — як весілля без музики: щось не те.
А от іноземці часто не розуміють цього захоплення. Для них кріп — надто різкий, мильний, специфічний. Особливо це помітно серед американців, британців і мешканців Азії. Вони кажуть, що він “псує смак” або “перебиває всі інші аромати”. У соцмережах навіть існують фан-клуби “I hate dill”.
Чому така різниця в сприйнятті?
По-перше, звичка. Українці знайомі з кропом із пелюшок. Він в раціоні з перших страв, він — частина смакової пам’яті. А для іноземців, які виросли без нього, його смак — чужий, дивний.
По-друге, культура. У нас зелень — не прикраса, а повноцінний інгредієнт. Кріп — це частина кулінарної душі народу. В Європі чи США зелень часто лише для декору, не більше. Тому там не звикли до її активного смаку.
По-третє, гастрономічні стандарти. У багатьох країнах світу м’ята, базилік чи розмарин — у фаворі. Вони солодші, ніжніші. А кріп — різкий і «сільський». І це не комплімент у багатьох кулінарних культурах.
Але саме через це ми його й любимо. За характер. За простоту. За те, що він свій. Як і українці — з перцем, із серцем і з душею.