Що ховається під звичайними міськими лавками в цій країні? Підказка: це законно й дуже пухнасто

В Італії існує унікальна система ставлення до вуличних котів, якої немає більше ніде у світі. Ключова причина — закон № 281 від 1991 року. Саме він вперше визнав вуличних котів частиною міської екосистеми та надав їхнім колоніям офіційний юридичний статус. Згідно із законом, якщо коти стабільно живуть у певному місці, то така група автоматично вважається колонією, яку заборонено переселяти або ліквідовувати. Їхнє проживання на території міста захищене державою, а місцеві громади зобов’язані забезпечити умови для їхнього добробуту.

Саме тому в Італії котів не виганяють, не переселяють і не “прибирають” — вони мають право залишатися у своїх звичних місцях. Такий підхід сформував особливий міський ландшафт, де люди та тварини співіснують без конфліктів.

Котячі колонії: коли закон стає частиною культури

Після ухвалення закону колонії почали реєструвати офіційно. У багатьох містах — Римі, Флоренції, Турині, Генуї, Болоньї — вони стали не просто групами тварин, а елементом міської ідентичності. Колонії мають кураторів, з якими співпрацюють муніципалітети, а на місцях облаштовують спеціальні зони для відпочинку та укриття котів.

У Римі сьогодні зареєстровано понад сотню офіційних колоній, а місця їх проживання позначені табличками та знаходяться навіть на території археологічних пам’яток. Інші міста наслідують приклад столиці, створюючи власні програми підтримки.

Підлавкові «квартали» як офіційний міський проєкт

Популярні у соцмережах зображення котячих будиночків під лавками — це не просто милі ініціативи небайдужих людей. У низці міст такі зони є частиною офіційних муніципальних програм. Наприклад:

• Генуя — у деяких районах обладнали спеціальні лавки з порожнистими підлавковими секціями, де коти можуть ховатися від дощу та холоду. Місто співпрацює з волонтерами, забезпечує матеріали та погоджує місця встановлення.
• Флоренція — у міських парках створюють «котячі точки» з дахом, підвищеним настилом та укриттями. Це частина програми гармонійного співіснування тварин і мешканців.
• Турин — міська влада виділяє спеціальні місця для волонтерів, щоб ті могли облаштовувати укриття та підтримувати стабільні колонії.

Такі лавки виглядають як звичайні міські меблі, але під ними — сухий простір з дерев’яною або пластиковою вставкою, теплими підстилками та захищеними мисками. Усе це робиться легально та узгоджено з муніципалітетом.

Хто опікується колоніями

У багатьох районах діють офіційні доглядачі колоній — gattare та gattari. Це волонтери, зареєстровані у місцевих службах. Їм видають посвідчення, яке дозволяє приходити до колоній щодня, приносити корм і підтримувати порядок на території.

Їхня роль — ключова: саме вони стежать за котами, знають кожне місце, кожного хвостатого мешканця і працюють разом із містом, а не всупереч йому.

Чому така модель працює тільки в Італії

Формула успіху складається з трьох складових:

• юридичний захист — колонії недоторканні та офіційно визнані;
• муніципальні програми — міста облаштовують інфраструктуру, включно з лавками-укриттями;
• культурна традиція — у багатьох регіонах коти сприймаються як частина історичного середовища.

У результаті вуличні коти в Італії не виживають — вони співіснують з людьми у комфортних умовах, а міста отримують додаткову теплоту, людяність і впізнаваність.

Саме тому фото затишних укриттів під лавками — не випадковість. Це наслідок системного підходу, який працює вже понад тридцять років.