Історія Саймона, що змусила волонтерів плакати

Цього песика волонтери назвали Саймоном. І, чесно кажучи, до того, як його знайшли рятувальники, він не жив, а буквально виживав день у день, сам на вулиці, без жодної підтримки.

Саймон — ши-тцу, тому уявити, що йому довелося пережити і чому він опинився сам на вулиці, вдвічі важче. Ця порода створена для того, щоб жити поруч із людиною, у теплі й турботі, а не боротися за виживання наодинці.

Колишні господарі не просто дозволили йому загубитися — вони роками не доглядали за його шерстю. У ши-тцу вона довга й густа, тому її обов’язково потрібно вчасно розчісувати та підстригати у грумера.

Схоже, Саймон не бачив грумера жодного разу за все своє життя.

У той момент, коли волонтери вперше побачили Саймона, вигляд у нього був жахливий. Він майже не міг рухатися — заплутана, збита в грудки шерсть сковувала кожен його крок.

А ще він жахливо страждав від спеки: під цим важким, свалялим у справжні дреди хутром ніжна шкіра просто не могла дихати.

Коли грумер нарешті привів Саймона до ладу, волонтери просто не могли відвести очей — настільки разючим було перетворення.

Під шаром збитої шерсті ховався напрочуд милий песик поважного віку, який, попри свої роки, обожнює гратися, бігати і радіти кожній дрібниці.

Здається, звільнившись від зайвої ваги на шерсті та зустрівши небайдужих людей, він ніби народився заново.

Та волонтери не поспішають називати цю історію казкою про Попелюшку і ставити крапку. Саймон пережив надто багато поганого на вулиці, і ці рани залишилися не тільки на тілі, а й у душі.

Тож попереду в нього — довгий шлях реабілітації з кінологом, перш ніж він буде готовий переїхати у свій новий, справжній дім, де його чекатимуть тільки любов і турбота.