Два роки тому вона переїхала до мене, і відтоді наш дім живе за її ритмом

Мене звати Марина, і моїй мамі вже 89. Два роки тому вона переїхала до мене, і відтоді наш дім живе за її тихим, але дуже впорядкованим ритмом. Щоранку близько пів на восьму я чую, як вона підводиться з ліжка, ніжно перемовляється з нашим стареньким, 23-річним котом, годує його з такою турботою, ніби це маленька дитина.

Потім мама сама готує собі сніданок, виходить на веранду, сідає з чашкою кави й просто спокійно приходить до тями після сну. Коли остаточно прокинеться — бере швабру і, «щоб не заіржавіти», як вона каже, миє підлогу по всьому дому (а це майже 240 квадратних метрів). Якщо є настрій — ще й щось приготує, наведе лад на кухні та зробить кілька простих вправ.

Після обіду в неї час для себе: догляд за шкірою, волоссям, різні дрібні ритуали — щодня інші. Інколи вона дістає свій величезний гардероб і починає сортувати речі: що віддати мені, що передати на благодійність, а що виставити на продаж онлайн. Я жартома кажу їй:

— Мамо, ти б могла все це інвестувати і жити зараз у якомусь маєтку.

Вона тільки сміється:

— Та я люблю свої речі. А взагалі, колись це все буде твоїм — у твоєї сестри ж смаку немає.

Для задоволення ми приблизно п’ять разів на тиждень ходимо гуляти вздовж озера — по п’ять кілометрів за раз. Раз на місяць мама бачиться зі своїми подругами. Вона обожнює книжки й повільно, але впевнено перечитує всю мою бібліотеку. Щодня телефонує своїй старшій сестрі, якій уже 91, а та приїжджає до нас двічі на рік.

Окрім кота, її найбільша любов — планшет, який я подарувала їй на Різдво. Вона читає про улюблених письменників і композиторів, слухає альтернативні новини, дивиться балети, опери, концерти. Іноді вже пізно вночі я чую з її кімнати:

— Мені ж пора спати… але ж хтось увімкнув Паваротті на YouTube!

Вона і її сестра справді ніби виграли в генетичну лотерею. Фото, яке я зберігаю, зроблене два роки тому — мама тоді летіла літаком і була так одягнена спеціально для дороги.

— Я на цьому фото жахлива, — сказала вона.

А я, як завжди, відповіла:

— Мамо, більшість людей у твоєму віці вже навіть не мають шансу так виглядати й так жити.

Прожив із мамою деякий час, я зрозуміла, що хочу бути схожою на неї…Ця жінка надихає мене рухатися далі та цінувати кожен день.