Дельфіни утворили живе кільце навколо плавчині

Нова Зеландія, листопад 2004 року. Біля пляжу Оцеан-Біч поблизу міста Вангареї група рятувальників вийшла на звичне тренування у відкритій воді. Рутинне відпрацювання навичок, нічого особливого. Поряд, як завжди, крутилися дельфіни — місцеві, звичні до людей, час від часу підпливали з цікавості.

І раптом одна з рятувальниць, Роб Хаус, помітила дивне: дельфіни почали поводитися незвично різко. Вони збилися в щільне коло навколо людей, ляскали хвостами по воді, підганяли плавців ближче одне до одного, не давали розійтися.

Роб спробувала відпливти вбік — дельфін розвернув її назад. Спершу вона розсердилася: тварини заважають працювати. Але потім зрозуміла, що це не гра. Вони захищали.

Роб глянула вниз — і побачила трьохметрову білу акулу, що повільно піднімалася з глибини. Хижак був уже достатньо близько, щоб атакувати. Але дельфіни стали між людьми й акулою живою стіною і не підпускали її, поки всі не дісталися човна.

Після цього випадку дослідники почали збирати інші свідчення, і виявилося, що подібні історії трапляються по всьому світу. Дельфіни оточують плавців чи серферів, відганяють акул, іноді навіть кидаються на них, прикриваючи людей. Є задокументовані випадки, коли дельфіни рятували тих, хто тонув, виштовхуючи їх до поверхні або до берега.

Чому вони так роблять? Тут науковці досі сперечаються. Можливо, дельфіни сприймають людину як слабшого члена зграї й захищають за інстинктом.

Можливо, це цікавість або гра. Можливо, вони просто недолюблюють акул і відганяють їх від будь-якого об’єкта поряд. Але факт лишається фактом: знову й знову дельфіни опиняються між людиною й небезпекою.

Найсильніше в історії Роб Хаус — мить усвідомлення. Вона професійна рятувальниця, звикла допомагати іншим. І раптом опиняється в ролі тієї, кого рятують. І рятують її не колеги, не берегова охорона й не гелікоптер, а зграя диких тварин, які якимось незбагненним чином вирішили, що сьогодні ці люди — їхня відповідальність.

Іноді межа між «дика природа» і «допомога» виявляється значно тоншою, ніж нам здається.

Що ще цікаво:

Дельфіни афаліни справді відомі так званою епімелетичною поведінкою — турботою про поранених чи слабких. Вони підтримують хворих родичів біля поверхні, щоб ті могли дихати, і ця сама модель, за однією з гіпотез, іноді «поширюється» й на людей.

Схожий випадок стався 2007 року в Каліфорнії: серфер Тодд Ендріс зазнав нападу білої акули, і група дельфінів оточила його, давши час дістатися берега.

Річ у тім, що дельфіни й великі білі акули — природні суперники. Дельфіни можуть таранити акулу рострумом (носом) у зябра чи черево, а діють зграєю, тож навіть велика акула часто вважає за краще відступити.

Ще один яскравий приклад турботи — 2013 рік, Червоне море: зграя дельфінів кружляла навколо аквалангістів, допомагаючи їм знайти й підтримати пораненого дельфіна, що заплутався в рибальській волосіні.

Важлива чесна ремарка: не варто вважати дельфінів завжди добрими рятівниками. Науковці фіксували й агресію дельфінів до людей і до інших тварин.

Тож, найімовірніше, у випадку Роб Хаус спрацював інстинкт захисту від спільного ворога — акули, — а люди опинилися всередині захисного кола радше як «побічний» об’єкт турботи. Але від цього історія не стає менш дивовижною.