На вулиці -40, а моя підлога тепла, хоч босоніж ходи! Усе завдяки технології «фінської» підлоги

Одразу варто розставити всі крапки над “і”: ніякої «фінської» підлоги як такої не існує. Це лише усталена назва технології утеплення, яку активно використовують у сучасному будівництві. І хоча часто її порівнюють із канадським теплим цоколем чи шведською утепленою плитою — за ефективністю й практичністю «фінська система» впевнено тримає першість.

Що таке «стрічка»

Передусім поясню, щоб уникнути плутанини. Під словом «стрічка» будівельники мають на увазі утеплений стрічковий фундамент.

Він може мати різну висоту та ширину, але головне його завдання — витримувати навантаження від стін і даху будівлі. А «плита» — це суцільна армована бетонна основа, яка, по суті, є штучною скелею під будинком. Вона надійна, але дорога і не завжди необхідна. Натомість грамотно зроблена «стрічка», як у моєму випадку, дозволяє отримати чудовий результат із меншими витратами.

Вихідні умови

Уявімо, що в певній будівлі вже зведено утеплений фундамент висотою 120 см, під яким гуляє протяг. Наше завдання полягало в тому, щоб створити максимально теплу підлогу, адже будинок використовується взимку, хоч і не постійно. При цьому бюджет був обмежений, тому варіанти з електричним підігрівом відразу відпали.

Як монтується підлога за фінською технологією

Для початку ми зробили чернову підлогу, яка провітрюється знизу і бере на себе перший удар холоду. Її основу складає звичайна фанера, закріплена знизу до масивних дерев’яних балок. Балки встановлюються «на ребро» — це додає міцності конструкції й створює глибокі порожнини для утеплювача. Турбуватися про «містки холоду» не доводиться: 30 см дерева чудово ізолює приміщення від холоду, а додаткова фанера з обох боків повністю усуває ризик промерзання.

Далі усі щілини ретельно запінюються, після висихання надлишки піни зрізаються, і в порожнини щільно укладається мінеральна вата.

Поверх неї стелиться пенофол — блискучою стороною вгору. Він виконує роль вітрозахисту й додаткового бар’єра від протягів. Стики між листами проклеюються скотчем (спеціальним або звичайним).

Завершальний етап — чистова підлога: спочатку дощата, потім фанера, а зверху — лінолеум.

Результат перевершив очікування: навіть у лютий мороз, коли температура на вулиці опускається до –40 °C, по підлозі можна спокійно ходити босоніж. І це при тому, що під нею — фактично відкрите повітря.

Важливі нюанси

До фанери чи пенофолу особливих вимог немає — головне, щоб монтаж був виконаний з розумом. А ось товщина шару мінеральної вати має значення: виробники радять мінімум 250 мм, тому ми зробили запас і поклали 300 мм. У нашому кліматі перестрахуватися ніколи не завадить.

Економічна вигода

Вартість такої системи утеплення набагато нижча, ніж здається. Уже через кілька сезонів вона повністю окупається, адже приміщення прогрівається швидко, а самі підлоги не потребують додаткового обігріву.

Хтось може заперечити: мовляв, у мінеральній ваті заведуться миші. Але цю проблему легко попередити, якщо заздалегідь обробити матеріали спеціальними засобами або встановити захисну сітку.

Підсумую: утеплення вдалося на відмінно. Взимку вентиляційні отвори у фундаменті не закриваємо наглухо — лише прикриваємо шматочками фанери, що залишилися після роботи. І цього цілком достатньо. Конструкція надійно захищає дім від холоду, а мене — від крижаних підлог і зайвих витрат на опалення.