Сусіди дістали постійно заглядати на мою ділянку, а паркан поставити не дозволяють

Чесно кажучи, відпочивати я б із задоволенням їздив на море. Я не великий фанат дачної життя, грядок з гноєм і інших принадів сільського проведення часу. Але я великий поціновувач тиші, усамітнення та спокою, як і моя дружина. Тому ми й захопилися ідеєю дачі: окремий будинок, нікого не турбуємо і нас ніхто не зачіпає. У нашій уяві все було саме так.

Ми думали, що далеко від шумних автомагістралей і метушливого міста зможемо набратися сил. Як би не так! Сільський уклад вкоренився в головах наших сусідів. Вони готові жити спільнотою і всіх у радіусі зору теж вважають своєю власністю. І як це ми паркан поставимо? На паркан ніхто згоди не давав, а без домовленості – тільки за законом, низенький і світлий. Щоб навіть тіні не відкидав. Ось є сітка-рабиця натягнута, нехай і буде. У мене тут ягода росте, – пояснив сусід.

– Та я ж за свій рахунок поставлю! – А за чий рахунок я буду полуницю купувати? І взагалі, чого ви відгороджуєтеся? Чим ви там таким займаєтеся, – сміявся він, – може, засмагаєте без купальників?

При цьому сам же сусід скаржився, що мої посадки проникають через рабицю на його ділянку. Я теж засадив контур ділянки ягодою, правда, обрав вищий кущ: малину, обліпиху, щоб хоч якось закритися від цікавих поглядів. Запропонував паркан – і сусід відмовився. А дружину вже дістали недопалки, шматки утеплювача та інша нісенітниця, що летіла з його боку. А я злився, що сітка ніяк не заважає їм збирати нашу малину.

За законом? За законом глухий паркан не може бути вище ¾ метра. І що мені ці 75 см? А якщо паркан не глухий, то півтора метра. Якщо вище – то за погодженням.

Люди викручуються, збільшуючи висоту сітки і запускаючи по ній якийсь плющ чи дикий виноград. І суд буде захищати права сусіда на сонячне світло.

Мені не подобається ця ідея з в’юнкими рослинами. По-перше, вони займають кореневою системою багато корисного місця, поводяться як агресивні бур’яни. Не уникнути сварок із сусідами, якщо всі ці виткі рослини полізуть на чужу ділянку. По-друге, можуть з’явитися ті ж самі скарги на затінення. Ну і по-третє, це зайві турботи: поливати, підгодовувати, обробляти від шкідників. А на ділянці й без огорожі турбот вистачає.

Що ж, я пішов іншим шляхом, але довелося пожертвувати частиною землі. Тому сітку-рабицю залишив на місці, а в метрі від неї встановив паркан, який хотів: високий і глухий. І в ньому передбачив таку ж глуху хвіртку, щоб виходити й перевіряти стан сітки. А цей метр землі вже можна засадити хоч картоплею, хоч зберігати там хлам, це моя територія.

А новий паркан вважається окремою спорудою на ділянці, до нього питань бути не може, жоден суд не заперечить. І претензії сусіда до затінення чи вентиляції стають безпідставними. Хоче – нехай судиться чи скаржиться.

Звісно, мені дуже пощастило з розмірами ділянки, що я можу пожертвувати землею і відступити на метр, щоб захиститися від цікавих сусідських поглядів. Якби у мене був маленький дворик, довелося б, звісно, відмовитися від такого рішення.