Якщо заміжня жінка виглядає щасливою…

Якщо заміжня жінка виглядає щасливою й доглянутою — особливо з роками — варто потиснути руку її чоловікові. У цьому є й його заслуга.
Бо він не кричав на неї.
Не принижував.
Не зpaджував.
Не звалював на неї весь тягар життя.

Він обіймав, цілував, підтримував.
Говорив теплі слова й робив компліменти.
Захищав, коли було страшно.
Був поруч, коли вона тихо плакала.

І саме тому його дружина зараз «світиться» зсередини.
Після сорока це видно особливо чітко.
Жінка доброго чоловіка — спокійна, врівноважена, гарна.
Вона усміхається вдома, займається улюбленими справами, тримає чоловіка за руку на вечірній прогулянці.

А інші дивляться й думають:
«Чому моя не така?»
Відповідь проста:
жінку потрібно не просто мати поруч, а цінувати.
Не як власність. Не як обов’язок.
А як людину.

З повагою. З теплом. З увагою.
Поруч із кожною зрілою, красивою жінкою є той,
кому за це варто подякувати…

Так, трапляються жінки, які зуміли зберегти себе навіть у важкому шлюбі.
Є сильні й красиві, попри самотність.
Але це радше виняток, ніж правило.
Жінку треба берегти з молодості.
І тоді з роками вона лише розквітатиме.

І люди казатимуть:
«Йому пощастило з дружиною».
Можливо, трохи й пощастило.
Але значно більше — це результат його доброти, уваги й мудрості.

Бо зовнішність і характер жінки багато в чому залежать від того,
як із нею поводяться.
Ніжні слова — і вона сяє.
Обійми — і вона молодіє.
Поцілунки — і в її очах з’являються іскорки.

Обличчя зрілої жінки завжди розповідає історію про її чоловіка —
чи був він лагідним, чи байдужим.

Усе насправді просто:
чоловік сам обирає,
ким буде його дружина поруч із ним —
королевою… чи втомленою, розчарованою жінкою з погаслим поглядом.

Бо нам, жінкам, потрібно зовсім небагато:
трохи любові, трохи ніжності, трохи підтримки.
А решту — ми можемо пробачити.
Адже любов має дивовижну силу
зцілювати навіть те, що колись здавалося непробачним…