Твої батьки не хочуть нам допомагати

— Ну де ви там їдете? Скільки можна чекати? — незадоволено пробурчала у трубку свекруха.

— Через кілька хвилин будемо, — занервувавши, відповіла Аліна. Марія Олегівна поклала слухавку, тим самим показавши, що вона розсердилася на затриманих гостей.

— Мама? — не відводячи погляду від дороги, запитав Віктор.

— Так, — жінка, відчувши свою провину, нав’язану матір’ю чоловіка, опустила очі. Заміж за Віктора вона вийшла два місяці тому.

Проте за цей час вже встигла випробувати всю «чарівність» спілкування зі свекрами, які ображалися на все, що тільки можна. До того ж вони несподівано вирішили нав’язати свою дружбу сватам. Про те, що Марія Олегівна та Михайло Олексійович стали нав’язуватися новим родичам, Аліна дізналася абсолютно випадково. Мати подзвонила дочці днями і між іншим поскаржилася на нав’язливих сватів.

— Аліна, ми повинні дружити з батьками Віктора? — задумливо запитала жінка.

— Ні, — нерішуче відповіла дівчина.

— Чому ти питаєш? — Та свати як з дуба впали. Прилипли до нас, як банні листи. Все в гості та в гості кличуть, — поскаржилася мати. — Ми вже двічі були у них. Кличуть на дачу шашлики смажити. Навіщо, незрозуміло? Бо поговорити нам нема про що. Все-таки різниця у віці на десять років багато значить. Та й вони любителі випити кожного разу, а ми не вживaємо. Я так думаю, що за вчорашню відмову вони на нас образилися…

— Що сталося? — забеспокоїлася Аліна.

— Вчора Марія Олегівна подзвонила мені і знову стала кликати на дачу. Я відмовилася, але вона не стала здаватися, і через кілька хвилин сват подзвонив твоєму батькові. Загалом у них відбулася розмова, під час якої Ігор відповів Михайлу Олексійовичу, що у нас багато своїх справ і теж є дача, на якій потрібно працювати, так той у відповідь образливо пробурчав, що ми його сильно розчарували. Тобі ніхто нічого не говорив? — поцікавилася Ольга Юріївна.

— Поки ні, — знизала плечима Аліна. — Завтра ми їдемо до них на дачу. І ось, сидячи в машині після дзвінка свекрухи, дівчина згадала про розмову з матір’ю. Чим ближче була дача, тим сильніше зростало хвилювання Аліни. Свекруха вже стояла біля хвіртки, виглядаючи машину сина.

— Швидше не могли? — пробурчала Марія Олегівна.

— Батько вже мені весь мозок з’їв, що ви довго їдете.

— Скучили чи що? — наігранно посміхнувся чоловік.

— Грядки потрібно вскопати і картоплю прополоти, — свекруха з докором подивилася на сина та невістку. — Приїхали тільки до обіду…

— Як змогли, — винувато відповів Віктор. — Поки вдома дещо зробили…

— Ще б до ночі приїхали, — невдоволено сказала Марія Олегівна. — Ми б вас і не турбували, якби не свати, — додала вона і подивилася на Аліну. Під її пильним поглядом дівчина зніяковіла. Свекруха вселяла їй непідробне почуття провини.

— А вони тут до чого? — Віктор поставив питання замість дружини.

— Ми з ними подружитися хотіли, двічі до себе на шашлики запрошували, а вони від нас відвертаються. Я думала, що ми будемо з ними дружити, і вони нам на дачі допоможуть. Однак ти вже чув, як замість вдячності вони з нами обійшлися, — з образою сказала Марія Олегівна.

— Ви розраховували на те, що вони будуть на вас працювати? — мимоволі випалила Аліна.

— Не працювати, а по-родинному допомагати, — гордо піднявши голову, уточнила свекруха. — Мої подружки допомагають, і нічого страшного з жодною з них не сталося.

— За мішок картоплі? Їм простіше було купити, ніж на вас спину гнути, — сміливо відповіла невістка, яку вразила нахабність Марії Олегівни.

— Тебе взагалі хтось питав? — жінка суворо подивилася на Аліну. Віктор послідував прикладу матері і теж запитально подивився на молоду дружину. Здавалося, що чоловік, як і свекруха, засуджував її за сказані слова і поведінку.

— Назад їдьте! — ображено відтопиривши нижню губу, махнула рукою Марія Олегівна. — Нічого вам тут робити!

— Мамо, до чого тут я? — почав виправдовуватися Віктор.

— Ти ж, мабуть, теж так вважаєш? — скривила обличчя жінка.

— Ні, — заперечив син. — Я приїхав допомогти, а не засуджувати. Марія Олегівна задоволено посміхнулася, але посмішка відразу ж зійшла з її обличчя, коли вона глянула на Аліну.

— Ходімо, синку, — мати покликала Віктора за собою. Весь день вона робила вигляд, ніби не помічає невістку. Свекор, дізнавшись причину поведінки дружини, випив кілька чарок і почав висловлюватися щодо батьків Аліни.

— Не хочуть твої предки з нами ріднитися! Чому, цікаво? Напевно, тому що не люблять тебе і їм байдуже, що ми з Машею будемо косо на тебе дивитися, — з обуренням бурчав чоловік. Аліна стиснула зуби і промовчала. Побачивши це, Михайло Олексійович ще більше розлютився. — Ось вони так до тебе ставляться, а ти терпиш! Мало того, що вони до нас таке невихованість проявляють, так і до вас не краще ставляться. Хоч раз вони дали вам гроші? Ні! — чоловік сам же задав питання і сам же на нього відповів.

— Мабуть, ви забули, хто оплатив наше весілля? — не витримала несправедливого звинувачення Аліна. — Хоча в той час у них були фінансові труднощі…

— Що ти мені це в докір ставиш? — сердито відповів Михайло Олексійович. — Твій чоловік так сказав, до нього всі претензії!

Віктор, який чув всю розмову батька з дружиною від початку до кінця, знизав плечима.

— Що вони доброго нам, крім весілля, зробили?

— А що тобі потрібно? — здивувалася дівчина.

— Іншим ось тещі квартири і машини дарують, а нам що твої подарували? — насупився Віктор.

— Цікаво як! Іншим свекри золото і нерухомість дарують, а твої що? — відповіла питанням на питання Аліна. Чоловік роззявив рота від подиву і став беззвучно ловити ротом повітря. На допомогу сину відразу ж прийшов Михайло Олексійович.

— Дарують за добре ставлення, а тобі за що ми повинні? — Михайло Олексійович презирливо захихотів.

— Ось те саме я можу сказати й про своїх батьків! — парирувала у відповідь Аліна. Вона раптом вирішила, що більше не буде терпіти принижень ні від свекрів, ні від чоловіка, який став на бік своїх батьків.

— Їхала б ти звідси, невістко, а то не рівен час, і посеред ночі виставимо, — єхидно проговорив Михайло Олексійович.

Дівчина запитливо подивилася на Віктора, сподіваючись на підтримку, але той несподівано відвів погляд у бік. Аліна взяла в руки сумочку і вийшла з дому з наміром негайно поїхати додому. Близько години вона стояла на дорозі в надії піймати попутку, проте удача їй так і не усміхнулася.

Довелося дівчині йти пішки чотири кілометри до зупинки і чекати там електричку. Поки Аліна добиралася до дому, вона прийняла тверде рішення розлучитися з Віктором. Радувало в цій ситуації лише одне: подружжя не встигло завести дитину і взяти кpeдит. Через місяць пара рoзійшлася, і Аліна більше ніколи не бачила ні чоловіка, ні його батьків, які вирішили в’їхати в рай на чужих плечах.