Як я закохалась у кінзу в 32 — і чому вирощую її щоліта

Щоразу, коли ріжу кінзу до столу, ловлю себе на думці: люди в цьому світі діляться на три категорії — фанати цієї зелені, ті, хто її терпіти не може, і ті, хто навіть не здогадується, що це таке. Але байдужих точно немає. Вона або зачаровує, або відштовхує.

Смішно, але я відкрила для себе кінзу аж у 32 роки. Памʼятаю цей момент до дрібниць — ми були в гостях у друзів на півдні. До гарячого мʼяса господар виніс велике блюдо з томатами та зеленню. І серед тієї зелені — вона. Кінза.

Я закохалась у її аромат ще до того, як встигла покласти до рота бодай листочок. А коли скуштувала — все, любов із першого погляду перетворилась на пристрасть. Відтоді для мене літо — це про кінзу, помідори, шашлики.

А поки мріється — я вирощую свою, домашню. Бо кінза — не просто смачно. Вона ще й дуже корисна: вітаміни, мікроелементи, допомога для травлення, протизапальні властивості. А вже як вона звучить у салатах, стравах із буряком, м’ясом чи овочами — просто кайф!

Якщо ви, як і я, фанат кінзи — ловіть кілька порад, як мати її свіжу весь сезон:

• Сійте партіями — раз на 2–3 тижні. Бо в спеку кінза швидко «стрілкує», і тоді про ніжне листя можна забути.
• Весною — на сонці, влітку — в півтіні. Так вона тішитиме соковитим, ніжним листям і не піде в стрілку.
• Грунт має бути вологим, а мульча — обов’язково. Вона зберігає вологу і не дає землі перегріватися.
• Густі посіви чи легке затінення — теж хороша ідея.
• Регулярно зрізайте молоде листя — тоді буде нове, ще пишніше.

А ще — її цілком реально вирощувати у вазонах на балконі чи навіть на кухонному підвіконні. Головне — не забувайте про вологу. Кінза не терпить сухого ґрунту.

Отак, трохи любові, трохи уваги — і ваша ароматна зелена радість з вами весь сезон.