Як із старого крісла я зробила шедевр! Вийшло настільки гарно, що свекруха не повірила власним очам

Не так давно, а точніше – зовсім недавно, меблі робили на совість. У багатьох наших бабусь і дідусів досі збереглися речі ще з 80-х, а іноді й старші. Особливо цінувалися крісла з незвичайними формами та міцними конструкціями.

Такі речі були надзвичайно надійними й витримували роки використання без серйозних пошкоджень. У старшого покоління подібні меблі досі в ходу — або принаймні стоять удома як спогад про інші часи. Викидати їх — ні в якому разі! Це вже майже антикваріат, якому просто потрібна реставрація.

У мами мого чоловіка є два таких крісла. Одне я вже оновила – тепер воно стоїть у вітальні як справжній раритет. Втім, мама на ньому не сидить, дивиться телевізор зі старого, на яке й не дуже зручно дивитися. Тож ми забрали це старе крісло, щоб привести його до ладу, а натомість запропонували нове.

Розібрати його виявилося непросто – стара обшивка була прибита сталевими цвяхами та ще й приклеєна.

Одразу видно: зроблено якісно, міцно, надовго.

Сидіння було прикручене до дерев’яного каркасу шістьма болтами, ще кілька цвяхів тримали м’які частини.

Все вдалося акуратно зняти, а поролон, хоч і пожовк та трохи зім’явся, зберігся доволі добре.

Ми вирішили не ризикувати й взяли новий поролон товщиною 4 см.

Для оббивки купили тканину двох кольорів по 80 см кожної.

Підлокітники вже були пофарбовані в чорне, але з потьоками – я їх зашкурила, і колір став рівномірним.

Нову оббивку підібрала максимально схожу на стару й закріпила її на дерев’яні планки.

Дерево міцне, ймовірно, навіть клен, а не сосна. Залишалося тільки все зібрати назад.

Кріплення сидіння я зробила на довгі шурупи – так надійніше.

Загалом, усе виявилось не так складно, як здавалося. Отвори на місці, тканина натягується добре. Коли ми повернули крісло, свекруха подумала, що це вже нове – настільки змінилося.

Як вам таке перевтілення?